Мить
Шепочуть ліси, дерева риплять
Неначе бачили все
У озера очі сонцем горять
Але я дивлюсь поміж це
Дивлюсь наче вітер у безлад листів
Дивлюсь наче знаю все я
І хочеться розказати усім
Яка мені тут ця земля
Вдивляюсь у небо, його блакить
Промовить мені слова:
"Затримайся, чуєш, затримайся в мить,
Ніколи не будеш одна"
У тебе є небо, його полотно,
Тобі буде за оберіг
Нехай воно давнє й далеко воно
Але геть не знає літ
Не знає печалей, окрім дощу
Не знає твоїх ідей
Ти знаєш - я тебе не пущу
У вирій дурних людей
Людей не простих, людей-недосяг
Людей вічно мертвих і сірих
Людей, яким віданий страшний страх
Людей, таких зовсім не мирних
І скільки б казати - мене не було
Коли тут усе почалось
Але я знаю, що небо могло
І небу таки вдалось
Ввібрати у себе холод ночей
І темряву моїх пустот
Воно в мою яшму вовчих очей
Вдивлялось, залазило в рот
Проникло в кожну мою клітину
В кожну мою органелу
І знало - не знайде вже там людину
Як білосніжну перлу
Я вся почорніла, уся плямиста
Уся зі шматочків зібрата
І не вийде з мене крутого намиста
Я занадто життям пом'ята
Дерева шепочуть, а небо гнеться
І озеро тихо лежить
Життя навпаки, життя так несеться
Так зачекай же ще мить.
2024-07-06 05:07:53
7
0