Могила
Серафім
Зламай мої кістки ніби вони лиш сірники. Застав приклонятись тобі і клянчити участі. Якби я не мав такої пекучої везучості Бачити тебе кожного дня, я би як двірники Згріб усе листя: згадки про тебе, спогади. Пішов би своєю дорогою кинувши здогади. Йшов би і думав, що одиноке життя. Та в осяянні, під приводом каяття Забіг би до церкви, може. А може і ні. Скоріше пішов би на могилу до діда. Сказав би: програв я у цій війні. Чекає на мене могила.
2023-09-01 18:43:00
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Н Ф
Так, така "везучість" пече до чортиків
Відповісти
2023-09-01 18:59:58
1
R E
Чорт, я не знаю що, але він шось в глибині душі торкає і відпустити не можеш
Відповісти
2024-01-03 21:28:48
1
Інші вірші поета
Ілюзія ... Кохаю Колючо-ріжучі
Інші поети
Інга
@troubled_soul
BON BON
@bon_bon_c0xu
Mila Kaminska
@kammille
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4793
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3838