Теорія про справжнє життя

Серафім

Тіні під ліжком вже не лякають мене. Сльози, годинник тік-так, ось так і година мине. Не лякають і руки, що тягнуться спішно до ковдри. Я знаю страшніше речі, я знаю їх, хто вони. Я знаю. Я знаю кожного їх так зване ім'я. Я знаю, хоч, може сама я не зовсім своя. Я знаю, як жити не бачивши в завтра - завтра, Бо це безкінечне сьогодні ніколи не спиниться, правда? Ніколи не спиниться вічний годинник у пеклі. В моєму житті всі спогади мляві та трохи стерті, Але ось, що я пам'ятаю від ночі до ранку: "Ти ж маму любиш?" - і так чорт забирай до світанку. До світанку чую цей голос з усіх радіо та домофонів. Цей спогад як Гулівер серед чортових гномів. Не хочеться вірити, але маритиму щодня. Ось таке в моїй голові бісове життя, хоча, маячня. Це не життя, існування. Максимум, що скажу: Моє існування роз'їло криваву межу Між пеклом і земним світом, ось, що насправді було. Це все лише вигадка, марево, нло. Можливо, прокинувшись завтра (сьогодні) забуду я І не пам'ятатиму й сло́ва, скажу: "Дурня". Але не забуду теорію про те, що буття Почнеться зі смертю, бо після неї лиш - справжнє життя. P.s Теорія про справжнє життя - це теорія яку я вигадав сам, десь в років 16. Про те, що теперішній світ лише ілюзія, галюцинація, марево, можливо передсмертна агонія, яка закінчиться, лише коли я помру.

2023-12-18 21:37:51

3

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

R E

Неочікувано, але п.с. прям зразу поглиблює весь вірш. Вау.

Відповісти

2024-01-03 21:14:46

1

Серафім

@R E Дякую💜

Відповісти

2024-01-04 07:32:10

1

Схожі вірші

Всі

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

1031

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3710