Ти

Серафім

Вона йшла повільно, неначе пливла по невидимим хвилям простору. Вона світилась яскраво, як наднова у холодних воротах космосу. Її оточувала аура з ромашок, лаванди і шавлії, Схожа на буревій, вона йшла, і цей запах не полишав її. Вона сміялась, так дзвінко та влучно ставала злою. Вона вміла бути будь-ким, а вміла бути собою. Вона була дитиною, чиє дитинство нагло забрали. І не спитали. Ні дозволу, ні права не мали. Видно було, тримається гідно на публіці. Перехоплює подих кожному, хто в цій республіці. Хочеться вірити, що вона завжди така жива та мрійлива... Цнотлива, у всіх своїх сенсах, цнотлива. Ps. присвячується моїй подрузі Юрі. 22.08.23

2024-06-26 20:39:31

1

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

R E

Вау. Кульбабки описують дуже сильно. Магічний вірш.

Відповісти

2024-06-26 20:42:31

1

Серафім

@R E Це не випадковість... Зараз розповім в пп.

Відповісти

2024-06-26 20:48:13

1

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3988

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12309