Ти
Серафім
Вона йшла повільно, неначе пливла по невидимим хвилям простору. Вона світилась яскраво, як наднова у холодних воротах космосу. Її оточувала аура з ромашок, лаванди і шавлії, Схожа на буревій, вона йшла, і цей запах не полишав її. Вона сміялась, так дзвінко та влучно ставала злою. Вона вміла бути будь-ким, а вміла бути собою. Вона була дитиною, чиє дитинство нагло забрали. І не спитали. Ні дозволу, ні права не мали. Видно було, тримається гідно на публіці. Перехоплює подих кожному, хто в цій республіці. Хочеться вірити, що вона завжди така жива та мрійлива... Цнотлива, у всіх своїх сенсах, цнотлива. Ps. присвячується моїй подрузі Юрі. 22.08.23
2024-06-26 20:39:31
1
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
R E
Вау. Кульбабки описують дуже сильно. Магічний вірш.
Відповісти
2024-06-26 20:42:31
1
Серафім
@R E Це не випадковість... Зараз розповім в пп.
Відповісти
2024-06-26 20:48:13
1
Інші вірші поета
Сон Ти пішов (Яну) 3 Мистецтво Сльози німі
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1202
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1012