Зі мною все добре (Чесно)
Онімілими пальцями по біленькому шматку паперу.
Слова більше не поміщаються. Хоч мені їх скомпонувати вже дуже треба.
Скласти у стопочки, думка-строфою, за рифмом і плавно.
Я вимальовую останні вірші на столі, хоч робити цього не варто.
Слова ніяк не хочуть зупинитись на кровавому листці.
Давай ти хоч сьогодні визнаєш, що ці ліричні вірші усі належать тобі.
Та не буду брехати, я вся в тобі, занурена так глибоко, що очі не бачать.
Ніхто не зрозуміє, такі слова мені не пробачать
Але чомусь, чесно, не можу більше кричати.
Виспівувати тобі про почуття, що давно вже вичерпали себе та покрилися незв'язною димкою.
Нажаль, я не зможу більше тобі тої приторної ніжності прошептати,
Бо, знову згодся, уся любов була в моїй голові, а для тебе такою новинкою.
Ти настільки далеко, а чуття моє вже занадто притуплене.
Як ти? Як справи? Милий, я хочу спитати, але дуже болить. Повір.
Я не зможу. Не зможу відворити на листці усе, що було мною задумане.
Я забита тобою, а якщо повернуся, наговорю такого, що ти питатимеш:"Що за звір?"
Хах. Так, я змінилась, і точно, що не на краще.
Перестала любити усіх, скажу більше-наплювати мені.
Я настільки занурена, повітря не вистачить, довго варюсь у цій каші.
Але, давай сьогодні лиш правду, не має діла до мене тобі.
А в очах досі стоїть мить, коли ти лишив заостренний поглад на мені.
Знаєш, тоді ніхто не помітив, та це на краще думаю, бо руки були рощірвані на шматки.
Ні болі, ні страху, повір, було боляче тільки всередині.
Я й нараз не можу зрозуміти, настільки далеко у мою душу влізли корні твої.
Так лікарю, ось тут трохи коле, а там ледь відчутно ріже.
Ні, я не знаю від чого (Хах, як я можу брехати людині у вічі?)
А що за шрами на руці? Не бачу у тебе ніяких проблем.
(Все просто, мій коханий кинув напризволяще несчасний труп, забравши з собою його вічний Едем.)
2019-07-09 17:37:57
7
10