Ох ці поети

Серафім

Ох ці поети, дурні створіння, на жаль Кожне кохання своє оспівати властиві Кожен не може пройти повз несамовитих краль І не сказати їм компліменти, що здаються простими Дивний люд ці поети, все пишуть свої вірші Що забудуть вже завтра, для інших лишивши скарб Я б віддав би тобі їх усі, кохана, усі Як віддав би залишок сили зі своїх надр Ох поети, щадіть ви коханих мужів і дам І прокльони кидайте в слід всім колишнім Поки кришка гробу не просвестить своє "бам" Поки вам не зустрітись з дурненьким всевишнім Кохайте своє теперішнє, бо таке воно Цінніше ніж всі скарби цього згнившого світу Заливаючи в горло бензин і холодне вино Доля вам: чекати з грудей своїх квіту.

2024-07-21 20:25:07

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

R E

"Дивний люд ці поети, все пишуть свої вірші": звиняйте на неточному цитуванні, але зачіпило. Бо на те вони й дивний люд, що без своїх віршів ніяк не можуть навчитися _дихати_. І вже не знаєш "Хто (що) нами пише?"

Відповісти

2024-07-21 20:36:41

Серафім

@R E Згоден)))

Відповісти

2024-07-21 20:48:19

Інші вірші поета

Майже У мене з'їхав дах (Сорі) Існування - не зовсім життя Бігодоріжка

Інші поети

Red Blue

@redAndblue

Markiyan Pavliv

@Aspirationnel

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

2502

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16930