Вірші
Всі
У найтемнішому закутку твоєї душі
У найтемнішому закутку твоєї душі
Там де сховалися з тобою "ми"
Посеред вітрів і лютої зими
Раптом почали розпускатися квіти.
І ти наче ожив, ще повітря вдихнув
Тепло у тім закутку раптом відчув.
Ні, не опирайся. Не думай втікати
Вона також зранена, треба чекати.
Довірся, терпи і надію плекай
Ви будете разом, лиш не поспішай.
Печалі підуть, їм давно вже пора
На зміну прийдуть щирий сміх та Весна.
Серце заб'ється в шаленому ритмі
Настав вже фінал завершальної битви:
Ви поруч, ви разом, за руки йдете.
Цінуйте, пильнуйте, Щастя своє.
4
2
517
Мій любий, вбивце - чародію...
Залий мені брехнею вуха,
Вустами правду подаруй
Я буду так уважно слухать
Та більше мене ти не чаруй.
Ти не чаруй мене уранці
І вдень, і в вечір не чаруй
І на красивому, на глянці
Мені ти казку намалюй.
Ні, я не вірю у "Мороза"
І у "бабайку" теж не вірю
Та от від твого, від "морозу"
Від снігу... Серця не зігрію.
Хоч від парфумів я п'янію...
Та ні! Не мрію!
Поклади край, убий надію...
Мій любий, вбивце-чародію...
Ні! Не вагайся! Не чекай...
Рубай! Поки гараче, й знай:
Я все зробила добровільно!
Нехай не б'ється... Проте дихать вільно.
І що ж там у кінці? "The end? "
А де ж щасливий "Happy End? "
Нема.. Та й казка не така
У ній любов нажаль програла...
5
0
430
Вийти, із цього буревію?
Тихо вночі не пробирайся.
Не смій, ти спокій не вкради!
Краще назавжди забирайся
І свої клятви забери.
Не переношу я брехні
А ти, пливеш уже в човні
Ген-ген, десь там, у далині
Розпалиш вогнище вночі.
А я ходила по стерні.
Колола ноги наче в терні.
Чому ж не спиться знов мені?
Як з розуму знов не зійти?
Де ж ті Боги, що все сплели?
Чому вони не зупинили?
Заледве навіть і не вбили
І в серце черствий кіл встромили.
А я все ходжу по стерні
Шукаю вогник той - надії
Скажіть, хіба мені під силу,
Вийти із цього буревію?
3
0
445
