Мій любий, вбивце - чародію...
Ирина Яновская
Залий мені брехнею вуха, Вустами правду подаруй Я буду так уважно слухать Та більше мене ти не чаруй. Ти не чаруй мене уранці І вдень, і в вечір не чаруй І на красивому, на глянці Мені ти казку намалюй. Ні, я не вірю у "Мороза" І у "бабайку" теж не вірю Та от від твого, від "морозу" Від снігу... Серця не зігрію. Хоч від парфумів я п'янію... Та ні! Не мрію! Поклади край, убий надію... Мій любий, вбивце-чародію... Ні! Не вагайся! Не чекай... Рубай! Поки гараче, й знай: Я все зробила добровільно! Нехай не б'ється... Проте дихать вільно. І що ж там у кінці? "The end? " А де ж щасливий "Happy End? " Нема.. Та й казка не така У ній любов нажаль програла...
2019-01-09 21:24:56
5
0
Інші вірші поета
У лабіринті Забудь минуле і живи! Вийти, із цього буревію? Не ідеальні
Інші поети
Story Scribe
@StoryScribe
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2596
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13087