Мій любий, вбивце - чародію...
Ирина Яновская
Залий мені брехнею вуха, Вустами правду подаруй Я буду так уважно слухать Та більше мене ти не чаруй. Ти не чаруй мене уранці І вдень, і в вечір не чаруй І на красивому, на глянці Мені ти казку намалюй. Ні, я не вірю у "Мороза" І у "бабайку" теж не вірю Та от від твого, від "морозу" Від снігу... Серця не зігрію. Хоч від парфумів я п'янію... Та ні! Не мрію! Поклади край, убий надію... Мій любий, вбивце-чародію... Ні! Не вагайся! Не чекай... Рубай! Поки гараче, й знай: Я все зробила добровільно! Нехай не б'ється... Проте дихать вільно. І що ж там у кінці? "The end? " А де ж щасливий "Happy End? " Нема.. Та й казка не така У ній любов нажаль програла...
2019-01-09 21:24:56
5
0
Інші вірші поета
Не ідеальні У лабіринті У найтемнішому закутку твоєї душі А ти обійми, і не відпускай...
Інші поети
Nana
@mingi
secret
@secretnoclue
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2778
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13071