Вірші
У найтемнішому закутку твоєї душі
У найтемнішому закутку твоєї душі
Там де сховалися з тобою "ми"
Посеред вітрів і лютої зими
Раптом почали розпускатися квіти.
І ти наче ожив, ще повітря вдихнув
Тепло у тім закутку раптом відчув.
Ні, не опирайся. Не думай втікати
Вона також зранена, треба чекати.
Довірся, терпи і надію плекай
Ви будете разом, лиш не поспішай.
Печалі підуть, їм давно вже пора
На зміну прийдуть щирий сміх та Весна.
Серце заб'ється в шаленому ритмі
Настав вже фінал завершальної битви:
Ви поруч, ви разом, за руки йдете.
Цінуйте, пильнуйте, Щастя своє.
4
2
515
Мій любий, вбивце - чародію...
Залий мені брехнею вуха,
Вустами правду подаруй
Я буду так уважно слухать
Та більше мене ти не чаруй.
Ти не чаруй мене уранці
І вдень, і в вечір не чаруй
І на красивому, на глянці
Мені ти казку намалюй.
Ні, я не вірю у "Мороза"
І у "бабайку" теж не вірю
Та от від твого, від "морозу"
Від снігу... Серця не зігрію.
Хоч від парфумів я п'янію...
Та ні! Не мрію!
Поклади край, убий надію...
Мій любий, вбивце-чародію...
Ні! Не вагайся! Не чекай...
Рубай! Поки гараче, й знай:
Я все зробила добровільно!
Нехай не б'ється... Проте дихать вільно.
І що ж там у кінці? "The end? "
А де ж щасливий "Happy End? "
Нема.. Та й казка не така
У ній любов нажаль програла...
5
0
428
Вийти, із цього буревію?
Тихо вночі не пробирайся.
Не смій, ти спокій не вкради!
Краще назавжди забирайся
І свої клятви забери.
Не переношу я брехні
А ти, пливеш уже в човні
Ген-ген, десь там, у далині
Розпалиш вогнище вночі.
А я ходила по стерні.
Колола ноги наче в терні.
Чому ж не спиться знов мені?
Як з розуму знов не зійти?
Де ж ті Боги, що все сплели?
Чому вони не зупинили?
Заледве навіть і не вбили
І в серце черствий кіл встромили.
А я все ходжу по стерні
Шукаю вогник той - надії
Скажіть, хіба мені під силу,
Вийти із цього буревію?
3
0
442
А ти обійми, і не відпускай...
Обійми! Обійми її, не відпускай.
Це кохання! Відчуй його, і їй дай.
Як схочеш - на розстріл його відправляй
Проте, хоч не муч, серця їй не картай.
І боляче буде, рук не опускай
Борися, вперед! Долі ти не корися!
В бою головне - мету свою знай.
Мета - твій маяк, щоб з дороги не збився.
До болю, до крові кулак свій стискай
Терпи, і люби, звісно ж не відпускай.
Як злитися буде, лиш перечекай
Ключ ваших рук - не розмикай.
Тернистий той шлях, та пройди і пізнай
Дорога складна, та чекатиме Рай.
Рай ваших стосунків, любові то Рай.
А ти обійми, і не відпускай.
4
0
578
Не ідеальні
Те що ти відчуваєш
Те відчуваю і я
Давай не будем кричати,
Лабіринтом іти навмання.
Ти мовчки подай мені руку
Я візьму і стисну її
Боятися буду і звуку
Проте, завше разом іти.
Так, ми пара тих "не ідеальних"
Котрих вже побило життя
Та не натискаючи гальма
Руйнували закони буття.
Як люди багато втрачали,
Я також була серед них.
Насправді, не цінували.
Винна дурість їх, то гріх.
Важливо, те що маєте зараз,
І хто поруч зараз, й завжди.
Ми живемо на світі лиш раз.
Не втрачай цінність свої душі.
5
0
641
У лабіринті
І знову я у лабіринті
Посеред душ, серед людей.
Шукаю, як же звідси вийти
Дивлюсь углиб чужих очей.
І сподіваюсь, що поможуть,
Що руку, таки подадуть
Але поруч сліпі та безликі
Їм своїх вже душ не вернуть.
Ми наче якісь полонені.
Надію втратили вже.
Шукаємо шлях щоби вийти,
Наївні ж бо досі іще.
Життя нас знову навчило,
Не вірити і не чекать.
А ми лиш урок той завчили,
Важко, руку тепер подавать.
І з середини страх поїдає,
Трагедія й така тепер буває.
А душа ще й свій лик утрачає..
Люди! Ви повірте тим, хто - кохає!
3
0
478
Годі буть сліпим!
Вдихаєш запах, так смакуєш ним,
Він ж бо для тебе найкращий "амфетамін"
Шукаєш Щастя, хоч вже поруч з ним.
Сумно ж.. Годі буть сліпим!
Відкрий нарешті очі, і поглянь
Я поруч, я з тобою.. Просто знай..
Просто кохаю, так ось, без питань,
Не хочу більше я розчарувань.
Життя побило, так буває, знаю
Та все ж, я рук своїх не опускаю
На поміч долі і не сподіваюсь
Своїм життям просто не розкидаюсь.
Щоб буть щасливим - варто таки діять,
І в те що робиш також треба вірить,
І тих хто поруч ти не покидай
Люби, цінуй, краще в житті - пізнай.
2
0
511
Забудь минуле і живи!
Те що здалося, нездійсненним,
І те що мучало колись,
Горить тепер вогнем неспинним,
Мрії нарешті ці збулись..
Не плач, хіба якщо від Щастя,
Бо ж пролили не мало сліз.
Забудь ті біди і ненастя,
Задуми, ті що не збулись.
Вони, давно уже згоріли
Палали пламенем густим.
Потім у вирій полетіли,
І врешті стало все простим.
Немає загадок, й тепер,
Головне - не зловить химер!
Стежки не плутать як колись.
Щоб ті часи не повернулись.
Забудь минуле і живи!
Сьогодні й завтра, мрій! Іди!
На зустріч мрії побіжи.
Щастя своє, міцніш держи!
3
0
673
