Вірші
Всі
Ми не здаємося
Я - українка, є і нею буду,
І нікуди мені уже тікать.
І навіть якби все ж таки і було,
Не зраджу Батьківщину і свій край.
Хіба то треба драла нам давати,
Коли москаль у нашу хату пре?!
То треба тільки геть від нас це гнати,
Щоб знав хто в домі і країні цій живе!
Він думає, прогулянка то буде,
Він прийде - в руки все впаде.
А то не так як ти собі надумав!
Бо Україна то є не твоє!
Який б не час, яке би не століття,
Ви завжди нас старалися зламати.
Та тільки - ми ж то українці,
Ніколи нас учили не здаватись.
Бо українці то є люди сильні,
Вони завжди воюють до кінця,
Бо є мета,свобода і єдинство,
Такий народ із вами не рівня.
Ви боїтеся слово хоч сказати,
А наші не здаються до кінця,
Воюють з вами за просте життя
За свою Україну - не за себе...
А вас зомбують - правди ви не знали?
Але хіба насправді то є так?
Чи може очі просто закриваєте,
Щоб далі жити в своїх квартира́х?
А ми простих домівок вже не маємо,
Бо розбомбили ваші люди все,
Тай ще на цілий світ і ту Росію,
Ваш Путін нісенітницю несе!
Немов то ми самі напали,
Своїх вбиваємо, все руйнуємо,
А він спаситель, наче ангел,
Бере не тільки Київ штурмом.
Але хіба то правда люди?
Весь світ вже бачить що і як!
Бо то напали ви паскуди!
І миру хочете - не так?
Наші чоловіки,сини і діти ,
Ідуть на смерть вже добровільно,
Із думкою бо так вже треба,
Бо мають мати, сім'ю ... й небо.
І помирають за вкраїну,
Яка жила спокійно й мирно,
Але є правда в світі тім-
Ми не здаємося! Амінь.
2
0
193
Злі люди...
Злих людей інші ненаведять,
Цих людей не люблять усі,
Злих людей інші уникають,
Звинувачують в кожнім грісі.
Та хіба він злий від народження?
Може доля написана так?
Чи можливо він став від оточення
Причиняти біль як мастак?!
Колись була він добра людина,
І яка не тяжка б година,
Знав гордість, любов, співчуття,
Був незламний та знав й каяття.
Знав він настрій веселий нести
І підтримував інших завжди,
Та сталося горе й біда,
А друзів немов небува.
Відвернувся один, бо мав справи,
Інший зовсім проблему не знав,
Третій мовив: "Сам вилізе з ями",
А четвертий за щось "карав".
Рідні люди очі закрили.
Вони осторонь просто ішли:
"Нехай сам собі допоможе,
Ми також колись повзли".
А він став і вибирався з ями,
Падав сотні і тисячі раз,
І виповз уже без "драми",
А з великою кількістю ран.
Рани довго-довго гоїлись,
Залишився не один шрам,
А серце все дужче чорніло,
І в кінці сховалося там.
Вже не ніс він настрій веселий,
Не знав любові, співчуття, каяття,
Міг він тільки завдати болю,
Так і йти собі до кінця...
2
0
240
Ти обіцяв...
Вона стояла край вікна
І згадувала все життя,
Його слова, його обійми,
І його голос неспокійний.
"Я повернуся, пам'ятай,
Все буде добре, так і знай.
Я буду віч тебе любити,
Та мушу я і захистити
Всій край чудесний рідний мій,
І землю мою від тих змій"
Вона все знала, пам'ятала
І вірила в його слова,
Та ніч не спала як сова.
Дзвінка чекала як святого,
Бо звістку мала вона для нього,
В ній часточка його душі,
Яка була майбутнім їм.
Минає день, минає два,
А дзвінка досі ще нема.
Та раптом звісточка прийшла,
Що її милого душа
Блукає десь у іншім світі...
"Ти обіцяв, я пам'ятаю...
Ти вернешся я точно знаю.
Чому покинув ти мене?
Хіба ти любиш віч мене?...
Він був і є моїм життям,
Тому пробач мене дитя"...
Вже не стояла край вікна,
І вже забуло їх життя.
Лише могили на горі
Були їй світлом у цій тмі.
6
3
263
