Ти обіцяв...

Анастасія Андрійчук

Вона стояла край вікна І згадувала все життя, Його слова, його обійми, І його голос неспокійний. "Я повернуся, пам'ятай, Все буде добре, так і знай. Я буду віч тебе любити, Та мушу я і захистити Всій край чудесний рідний мій, І землю мою від тих змій" Вона все знала, пам'ятала І вірила в його слова, Та ніч не спала як сова. Дзвінка чекала як святого, Бо звістку мала вона для нього, В ній часточка його душі, Яка була майбутнім їм. Минає день, минає два, А дзвінка досі ще нема. Та раптом звісточка прийшла, Що її милого душа Блукає десь у іншім світі... "Ти обіцяв, я пам'ятаю... Ти вернешся я точно знаю. Чому покинув ти мене? Хіба ти любиш віч мене?... Він був і є моїм життям, Тому пробач мене дитя"... Вже не стояла край вікна, І вже забуло їх життя. Лише могили на горі Були їй світлом у цій тмі.

2021-05-12 20:29:07

6

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Диана

Зворушливо.🥺

Відповісти

2021-05-12 20:52:01

Подобається

Анастасія Андрійчук

@Диана Дякую😊

Відповісти

2021-05-12 20:59:24

Подобається

Анастасія Андрійчук

Дякую)

Відповісти

2021-05-13 20:57:39

Подобається

Схожі вірші

Всі

12

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

87

4

8670

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

11157