Ти обіцяв...

Анастасія Андрійчук

Вона стояла край вікна І згадувала все життя, Його слова, його обійми, І його голос неспокійний. "Я повернуся, пам'ятай, Все буде добре, так і знай. Я буду віч тебе любити, Та мушу я і захистити Всій край чудесний рідний мій, І землю мою від тих змій" Вона все знала, пам'ятала І вірила в його слова, Та ніч не спала як сова. Дзвінка чекала як святого, Бо звістку мала вона для нього, В ній часточка його душі, Яка була майбутнім їм. Минає день, минає два, А дзвінка досі ще нема. Та раптом звісточка прийшла, Що її милого душа Блукає десь у іншім світі... "Ти обіцяв, я пам'ятаю... Ти вернешся я точно знаю. Чому покинув ти мене? Хіба ти любиш віч мене?... Він був і є моїм життям, Тому пробач мене дитя"... Вже не стояла край вікна, І вже забуло їх життя. Лише могили на горі Були їй світлом у цій тмі.

2021-05-12 20:29:07

6

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Диана

Зворушливо.🥺

Відповісти

2021-05-12 20:52:01

Подобається

Анастасія Андрійчук

@Диана Дякую😊

Відповісти

2021-05-12 20:59:24

Подобається

Анастасія Андрійчук

Дякую)

Відповісти

2021-05-13 20:57:39

Подобається

Схожі вірші

Всі

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

74

14

6396

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2319