Надія
Ріна
Знаєш, від надії втрачають глузд. Сон та спокій. Розчиняються в сірості марних годин, виживають справами, димом, що наче наркотик. Солодом інших рук і холодом зайвих обійм. Знаєш, з розуму зводять думки і чудацькі плани, Сценарії "завтра", замки в рожевих тонах. Коли із спогадів та розмов складаєш деталі, реальність яких - розвіяний вітром прах. Знаєш, надія - найбільше зло Я б першу її відпустила із скриньки Пандори. Та кожного разу, коли відчуваю твоє тепло, Вона звучить у грудях дивним весняним мінором.
2021-06-24 07:02:22
1
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Ріна
надія також різна буває. І без надії сподіваюсь, як на мене - саможорстокість. Часто, розумієш, що жити потрібно раціонально, але ж важко не мріяти, не фантазувати і не займатись самообманом)
Відповісти
2021-07-19 07:17:48
Подобається
Інші вірші поета
Місто пам'ятає Ніжність В моєму місті Червень
Інші поети
Ms. Nothing
@ms_nothing
Mesa
@mesa
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
8310
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11283