Ім'я і час.

Ріна

Нею можна лікувати рани, наче подорожником, наче найкращими ліками від лікарів. Пластир, порада, мовчання - що сьогодні тобі потрібно? Усе віднайдеться у ній. Нею можна рятувати світи, Всесвіт спасати, коли зникнуть герої. В неї ж один лік на всі віки - ти! Такий парадокс і дивна нАсмішка Бога. Вона не ділить світ на біле і чорне, у неї свої палітри і свої кольори, але коли темінь закриє місяць і день, як безодня, в неї одна надія - гоРи! Потім нехай зникають народи! В неї одна печаль - печать самотою сидить на плечах і, наче шаль, єдине бажання - вночі заснути, розчиняючись у синіх твоїх очах. Вона б помінялась: кинула дурощі, цигарки, навчилась найкраще у світі водити машину, долати власні страхи... аби лише її рука у твоїй руці! А там нехай зникають планети і пролітають роки. Відпустити усе, триматись на впертості і дивних чуттях. І відчувати усіх, хто навколо. Хто б їй сказав, у чиїх руках її життя. Ім'я - твоє, а час - Ніколи!

2021-11-26 08:08:35

1

0

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

15582

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

11149