Вірші
Ім'я і час.
Нею можна лікувати рани,
наче подорожником, наче найкращими ліками від лікарів.
Пластир, порада, мовчання - що сьогодні тобі потрібно?
Усе віднайдеться у ній.
Нею можна рятувати світи, Всесвіт спасати, коли зникнуть герої.
В неї ж один лік на всі віки - ти!
Такий парадокс і дивна нАсмішка Бога. Вона не ділить світ на біле і чорне, у неї свої палітри і свої кольори,
але коли темінь закриє місяць і день, як безодня,
в неї одна надія - гоРи!
Потім нехай зникають народи!
В неї одна печаль - печать самотою сидить на плечах
і, наче шаль, єдине бажання - вночі заснути, розчиняючись у синіх твоїх очах.
Вона б помінялась: кинула дурощі, цигарки, навчилась найкраще у світі водити машину, долати власні страхи...
аби лише її рука у твоїй руці!
А там нехай зникають планети і пролітають роки.
Відпустити усе, триматись на впертості і дивних чуттях.
І відчувати усіх, хто навколо.
Хто б їй сказав, у чиїх руках її життя. Ім'я - твоє, а час - Ніколи!
1
0
207
Прощальне
У мене з тобою було трохи менше "нічого"
і трохи більше світу в кирпатих чашках.
І кожного разу бачу долю у бездонних твоїх очах.
У мене з тобою були тільки дні,
а скільки життя влилося в хвилини!
Ці миті сміху і тишини, у вірші вплелися дивним мотивом.
У мене з тобою не було "нас", ніколи нічого бути й не мало.
Загублена правда між жартів і фраз,
мене, здається, вже також не стало.
Не бути такою, як була тоді,
по-іншому думати, дихати й знати,
що крізь кілометри і десь в глибині,
я буду завжди на тебе чекати!
4
0
242
Темнота
Ти - витвір самоти і хвора гра уяви!
Із ночі в ніч все сняться лиш хрести,
кривавих вечорів у небесах заграви...
Куди мені одній це все нести?!
Листи, листи і тонни мудрих слів,
які не мають значення і змісту.
Коли втікала вперше я із міста,
за мною поруч йшов і ти.
Цінуй, лови, її, що має інше ім'я.
Безкрилий крик розбитих вщент небес.
Ти б знав, як ця любов здирає з мене шкіру,
руйнує щиру віру в світ чудес.
Усе з шаленством падає додолу,
тріщать стовпи, які тримають небозвід.
В моїй душі пожар доріг і стільки ж звуків грому.
Тепер байдуже все і цілий білий світ.
Бракує кисню і бракує світла,
торкнутися б душею до душі.
На скільки б не була тобі я вірна,
я- не вона, мені немає місця у тобі.
3
0
207
Марнота
Тебе не було. Факт. Силуетом між фраз.
Темний привид розбитих мрій.
Хоч кричи, біжи.., лиш не стій!
Втікай від погляду синіх дзеркал.
Що побачиш у них на дні?
Одні марні й пусті міражі.
Ти досі жива? Жива. І рахуєш дні.
Все навколо - тінь, темінь, ніч,
Вир на дні його чорних зіниць.
Не дізналась правду в їх круговерті.
Куди мені, іншій, гордій, упертій.
Забути б, втекти, замурувати!
Це краще аніж без надії чекати.
І попри все, всі дороги вертають.
Може боги щось таки знають?
Мають план, тасують колоди?
Чи ноги самі ідуть вперто туди
Де одні спогади та міражі?
Де ніхто не чекав і не буде.
Натовп. Марність. Чужі люди.
2
0
140
Завжди
під зірками Чумацького шляху я співаю тобі колискові.
тихо в Бога прошу за проміння добра в твоїх днях.
і нехай ми з тобою сьогодні лише перехожі,
я за тебе тихенько молюся у снах.
я піду, я нічого собі не залишу із нашого "вчора",
бо отримала більше, аніж можна було віднайти.
хай легкою буде під твоїми ногами дорога.
і розквітне у серці весна, що принЕсуть на крилах птахи.
я зачИню за спиною двері, не промовлю ні слова.
я придумала світ, що не більше відбитка на склі.
тільки знай, що за тисячу верст в світі є випадкова,
у якої для тебе завжди прихисток є у душі.
3
1
272
Те, що болить
Рахувати дні тижня, поки дерева гублять листки.
Креслити дати до днів прохолодного жовтня...
Кажуть, людей, що призначені, єднають червоні нитки...
Зараз усі ці пророцтва не мають жодного значення.
Втікати від себе у місто гострих, як шпиці, дахів
Топтати бруківку під шум іржавих трамваїв,
Розганяти думки зграями диких свавільних птахів...
А в голові проганяти болючі сценарії твоїх чергових романів.
Кожного ранку ставити на повтори минулі дні.
Відчувати пушками пальців, як зникають марні надії.
Якби мене запитали, як там у розпачі і на дні...
Я б сказала, що тримаюсь тільки на впертості і марній вірі.
Ніяк не змиритись, чекати поки нестерпний час
Нарешті зробить свою основну роботу!
Я завжди знала - ніколи не було й не буде нас.
Тільки від цього не легше мені, анітрохи.
3
3
187
Надія
Знаєш, від надії втрачають глузд.
Сон та спокій.
Розчиняються в сірості марних годин,
виживають справами, димом, що наче наркотик.
Солодом інших рук і холодом зайвих обійм.
Знаєш, з розуму зводять думки і чудацькі плани,
Сценарії "завтра", замки в рожевих тонах.
Коли із спогадів та розмов складаєш деталі,
реальність яких - розвіяний вітром прах.
Знаєш, надія - найбільше зло
Я б першу її відпустила із скриньки Пандори.
Та кожного разу, коли відчуваю твоє тепло,
Вона звучить у грудях дивним весняним мінором.
1
1
211
Попри все
А попри все, у цьому часі темноти,
коли мені не видно сонця і світанку,
з тобою поділюся світлом доброти,
зігрію прикри і холодні ранки.
А попри все, серед гучної тиші,
недорозмов, байдужості й образ,
взаємно кинутих колючих, гострих фраз,
наївно вірю в другий шанс для "нас".
І попри сумніви свої й страхи,
серед думок, що зайва й не важлива,
усе, що потребую - твій дотик до руки.
Можливість спільно створеного дива.
І попри все, жену думки, що це фінал.
Що далі дні, все більш на ночі схожі.
Що ми в житті - транзитні перехожі,
І завтра, лиш відбиток в склі кривих дзеркал.
4
1
190
Коли я піду
Коли я піду, не залишиться жодного сліду,
жодного слова, дивного фото, чи ехо від сміху.
Коли я піду, розчиняться в часі розмови,
залишиться тільки осадок нашого "випадково".
Коли я піду - все нарешті стане "як треба"!
Не потривожу, навіть у снах не прийду до тебе .
Не торкнулася серця, просто стояла напроти...
Спасибі за наші моменти і твої щоденні уроки.
Я піду разом із снігами, лиш залишу собі на останок:
кілька рим переплетених твоїм ім'ям,
пар від чашки в зимовий холодний світанок...
Скриньку спогадів, крихту тепла - їх нікому й ніколи я не віддам!
4
1
221
Сьогодні
Два кроки вперед і сотня назад,
я відчуваю цю стіну руками.
Зайва відвертість зіграла злий жарт,
Себе знову і знову нищу думками.
Розчиненим цукром вчорашні дні,
нам не вернути моменту.
Я знала - "так буде" - десь в глибині,
тільки за'вжди була' і наївна і вперта.
Не випавшим снігом, марним чеканням чудес...
Йду на поклін до часу.
Не привикати в байдужих небес
вкотре просити спасу.
4
0
365
Побач мене...
Побач в мені мене, під шаром заборон.
Побач в мені мене, яка так прагне ласки.
Відчуй, як в грудях рветься на куски
душа, що приросла до маски.
Пробач мені мене, мої страхи.
Пробач за кожне гостре слово.
Тону в твої очах з відливами грози,
здаюсь тобі в полон без бою.
Почуй в собі мене, між снів, думок і речень.
Почуй мене в собі без зайвих заперечень.
Я є, я тут, в тобі, торкнись до тіла.
Ти все про що я вчора Богу шепотіла.
8
1
376
2020
Пудрові піони, чай, на порозі весна.
Перші букви заляпають зошит.
Перестороги, розмови, душа
вперше завмерла відчувши твій дотик.
Емоції, сміх, суперечки... "Скучаю".
Твої відвертості, мої страхи.
Місто потрохи сніги засипають,
в моїх віршах - тільки ти!
Зірки політ, магія грудня.
Пластир, прощання, куранти, дзвінок...
Моє, шампанським запите, бажання
- нового року перший урок.
Весни круговерть, шаленство емоцій,
переживання, ревнощі, сум...
Твоя присутність в кожному кроці...
Дим цигарок і байдужості шум!
3
0
310
Вигадані ми
Вигаданим богом вигаданий світ,
попелом посипаний на скронях.
Хай для нас обох дана тільки мить,
полікую рани на твоїх долонях.
Ніччю найтемнішою зв'язані вуста
- не сказати правди, що пече у грудях.
Світанковим маревом висохне роса,
знову ми загубимось у байдужих людях.
Дивними пророцтвами світу в дзеркалах,
вкраденими нишком спогадами в неба...
Станемо чужими на шляху життя.
Лиш жорстока пам'ять все верта до тебе.
5
1
227
У часі "і"...
Ці дати, дати, перехрестя днів,
тонка межа між вічним і буденним.
Нехай в житті не все, як ти хотів,
а головне - лишатися смиренним.
Шукати в натовпі своїх, щоб на віки;
губити в часі зайвих і байдужих.
Увагу не звертати на роки
і синь небес побачити в калюжах...
Не розгубити з серця доброту, не скреслити усмішку,
уміти стримати емоцію і злу насмішку...
Подати руку ворогу в біді -
святі не завжди ходять по воді.
І не шукати щастя, і не втрачати віру -
твоє тебе завжди знайде!
Нема рецепта внутрішнього миру,
є тільки шлях і зірка, що веде.
2
2
279
Інше
Небо буде іншим, інші згорять зірки...
якось ти, поміж віршів, про себе впізнаєш рядки.
Інші замінять люди, все раптом втратить сенс,
серце зламає груди... Любиш? Я більше теж.
Час залатає рани і під крики птахів,
я відпускаю у небо солод і сльози років.
Скреслюю дати і фото палю безжально усі.
Хто б ще раніше сказав, на скільки дороги криві.
Ти не заміниш, нащо? Просто забудеш ім'я.
Ще не остине слід, як з пам'яті зникну і я.
Плакати знову марно, скільки солі на дні!
Тільки я досі, віриш, бачу нас уві сні.
3
0
226
Скажи...
Скажи мені завтра, що страх — це частина шляху.
Що на дорозі життя бувають торнадо,
але кожного разу, коли я наосліп іду,
ти тримаєш для мене ліхтар і слова на розраду.
Скажи мені завтра, що я — джерело,
що сили і впертості стане на всі перешкоди.
І не важливо на скільки міста залило,
ти віриш у кожну мою перемогу!
Зігрій мене завтра, як вмієш лиш ти.
Не смію просити у Бога про більше.
Жартом зруйнуй страх приходу грози,
Скажи, що скоро все стане інше!
Зігрій мене завтра у своїх руках.
Будь ласка, закутай, мов в ковдру, у віру.
Зітри кілометри, залишся у снах
Твоя підтримка дарує крила.
5
3
287
На двох
І що у нас на двох? Дві чашки чаю.
Насипані у пригоршні слова,
моє нашептане снігами - "я скучаю"
і на щоках - чи сльози, чи вода.
То що між нами? На двох поділені роки.
Розказані, так мимоволі, таємниці.
Горить на шкірі дотик від руки...
Які думки заховані в твої зіниці?
То що між нами? Чай, слова і сни.
Розпалені від ревнощів пожежі.
Безжально б'єш рожеві вітражі!
У нас на двох - вогонь мостів і межі.
5
1
278
Недосказане
Напишу тобі лист, про все недосказане,
Залишу поміж слів хлібний слід.
Тихе щастя моє, нерозгадане,
твоя ніжність підпалює лід.
Розсипається час над землею туманами,
губить правду на дні стаканів.
Тиха мріє моя, незагадана,
скільки в нас залишилося днів?
Життям зранена, моя ідеальносте,
із щербинок, ран, помилок...
запланована випадковосте,
небом вписана поміж зірок...
Я не знаю шляхів й передбачень,
і не вірю ворожкам та снам.
Твій прихід був для мене пророчим,
а прощання залишим байдужим вітрам.
1
2
209
Я прошу
Я прошу небо кожну мить, щодня,
до тебе прихилити горді зорі.
Нехай твій біль - це не моя війна,
я кожну рану відчуваю, наче свою.
Я прошу в сонця не жаліти теплоти.
У ці холодні дні посіченого квітня,
коли вітри рвуть дні календаря,
нехай у твоїх буде трішки світла!
Нехай життя нас розведе на два боки,
чи у твоєї долі буде інше ім'я...
яким би пилом не замело роки,
Моя любов завжди тебе зігріла!
5
0
259
Говори зі мною...
Говори зі мною у тишині холодних стін.
Коли нерівний бій веде зима з весною,
коли вночі немає добрих снів,
а небо за вікном змиває все водою...
Говори зі мною - поміж букв чи телефонних ліній,
коли на серці поселилася печаль.
Коли птахи байдужі відлітають в вирій.
Коли поганий день і встиг чай.
Говори зі мною, коли інші мовчать.
Коли губиш себе в тишині зайвих знаків...
Я не знаю, чи в силах прогнати печаль...
Хочеш, буду просто з тобою мовчати?
Буду поглядом гріти твої темні думки,
і шептати, що вірю - усе буде добре.
У мовчанні моєму відчуй дотик душі,
навіть якщо поміж нас кілометри.
0
0
328
Я сьогодні
Я сьогодні зима, я частина холодного вітру.
В мені лід і по венах кров не тече.
І нехай раптом стане ця любов так зрадливо-помітна,
зараз значення має тільки твоє надійне плече.
Я сьогодні сніги, я живу тільки миттю.
Не важливо, що завтра прилітають птахи...
Я вдихаю на повну холодне лютневе повітря.
Зараз значення має тільки небо і ти.
Я сьогодні вода, я зникаю під цим розігрітим промінням.
І призналась собі, що нічого цей час не змінив.
І нехай на душі канонади і внутрішні війни,
зараз значення мають тільки твої ласкаві обійми.
4
1
326
Дозволь
Дозволь тебе ніяк не називати
і бути вільною в обІцянках своїх.
Ти - втрачені навік координати,
ти - ніжність моїх втомлених повік.
Дозволь цій прохолодні розцвісти,
теплом явитись на обвітрених контрастах.
Коли весна постукає, прекрасна -
відкрий їй двері й запроси зайти.
Дозволь тобі співати колискові,
не думати і не гадати, що вгорі.
І поки місто спить і світять ліхтарі,
дозволь нарешті правду розказати.
Дозволь тебе ніяк не називати,
не бути й бути, зустрічатись й ні...
Дозволь зухвалість боязку мені -
твоєю впевнено себе назвати.
6
4
293
Весняне
І сивина торкає твої скроні, і у очах прихована печаль...
Якби ти знав, що в світі лиш твої долоні,
для мене захист, затишок й причал.
Напевно небо вміє жартувати - химерно сплутавши шляхи,
воно навчило врешті обирати того,
до кого не літають літаки.
Того, хто поруч, хто дарує ніжність,
хто ділить сміх і солод дивних мрій.
Із ким момент нагадує про вічність
і хто приймає всю, аж до верхівок вій.
У нас на двох одні чудацькі плани, збігаємось в розмовах й іменах...
Твоїх думок багато в моїх скронях.
Тебе багато у моїх віршах.
2
2
265
Лютий
Дотліє лютий на кінчику цигарки,
змете хуртелиця непрошені думки.
Найважче – дотриматися до ранку...
Ніяких мрій! Я зарікаюсь вірити в казки.
Весну накличе зрадень вітруган
і календар буденно скреслить дати.
Налию смутку з радістю в бокал,
в мені немає віри, я змучилась чекати.
Втомилась стукати в холодні небеса.
Шептати заповітне в хвіст комети.
Ця темна чорна полоса
мої зап’ястя обплела, немов браслети.
4
0
295
Кораблі
Я забуду, повір, випалю цю... любов?
Ми знову станем "чужі люди".
Цигарка, зима, балкон.
Не буду скучати, чуєш, бо ж зайві усі міражі.
Знову навколо натовп: байдужі, холодні, чужі.
Ми знову станемо "просто",
без зайвих розмов, спільних снів.
Час висипе день і простір із згарища кораблів.
Червоні вітрила - казка, не більше набору слів.
Сьогодні ж ще твоя ласка солодша від всіх гріхів.
А завтра сніг стане водою, залиє нею міста..
Ти знав, що з твого полону мені нема вороття?
4
0
318
Боягузка
Закохана не в осінь, а у тебе.
В колір очей - як море, що штормить.
У аромат грози, що сколихнула небо.
У дотик, що вогнем в мені горить.
Закохана не в листопад, не в шум дощів,
А в непідкупну ніжність з ароматом чаю,
Приховану науку гострих слів...
І у турботу, що зАвжди відчуваю.
Тумани, дим, що осінь містом курить.
Так швидко листя губить календар.
Ота любов мене колись таки погубить,
Але я не готова їй сказать "прощай"
6
0
224
Сонце
Лякає числами настінний календар
І фото у альбомі - часу докір.
А я лечу на крилах, як Ікар
І мрію сонце спробувать на дотик.
Час сіє дні, збирає урожай,
Зникають імена, новІ приходять люди,
А я живу і не шукаю Рай,
Лиш страшно дотик сонця не відчути.
Шукаю шлях - знаходжу манівці,
Кудись спішу, від бігу задихаюсь...
Знаходжу сонце у твоїй руці.
Воно чуже, я ж врешті розбиваюсь.
6
1
355
Хто ти, дівчинко..?
Хто ти, дівчинко - спИна в тату?
Гострий погляд і порожнеча.
Ти ж сама обираєш цю тишину
й боягузливу втечу.
Хто ти, дівчинко? Рання весна?
Пізня осінь з дощем і вітрами?
Ти шукаєш рідний причал,
у долонях того, хто вбиває словами.
Хто ти, дівчинко? Завчена роль!
Відчайдушно вчишся літати,
а за спИною - холод доріг
і обпалені крила Ікара.
4
2
257
Погляд
Світає, гасне гарячий ліхтар,
Порожні вулиці вдихають на повні груди.
Кудись спішить календар, час і люди.
Місто не спить, розганяє тумани,
Вітер ріже обрій і горизонт
І небо від сміху плаче дощами...
Витягаєш із сумки зонт. І біжиш.
Поспішаєш, переводиш стрілки,
Розводиш зустрічі, людей, звично палиш мости.
Думаєш - встигнути б в храм свічку занестИ
Покаятись, змити гріхи
Поки місто не вкрили сніги.
Поки не стало пізно.
Боїшся себе, помилок, іронізуєш над іншими і насміхаєшся над собою.
В тобі стільки наївності і доброти,
А ти губиш себе в нікотині і алкоголі.
Відчуваєш, як втрачаєш орбіту
Віру у Бога і в себе також.
І більше не страшно дивитися очі Всевишнього томУ, хто бачив Смерть.
1
0
222
Усе в тобі...
Ти сплетений з принципів і протиріч, впертості, чоловічої сили.
В тобі так тонко переплелись,
всі риси, які я полюбила!
Залишаєшся кисло-солодким смаком
і терпким ароматом щастя.
Я без бою здаюсь в твій полон...
Богом вплетений в мої зап'ястя!
Ти - турбота і пристрасть, тихий затишок, мій причал.
Поміж речень прихована суть і фатальний 9 вал.
2
0
322
Пігмаліон XXI
Ховає сонце промінь в позолоту куполів,
Танцює перший дощ по черепиці.
Під сизий дим розпалених вогнів
Цілує осінь її стомлені зіниці.
Вона кричить від розпачу років,
Здирає шкіру, він ставить на коліна...
"Ну ось, тепер така, як ти завжди хотів!
Та вся любов в мені уже перегоріла..."
Дивись! Дивись і погляд не відводь!
Це твоя Галатея йде на гільйотину.
Чого ж її тоді ти не любив,
Коли вона шептала Богу твоє ім'я?!
5
0
265
Поки не пізно
Відпусти, благаю, не тримай!
Забудь його ім'я, немов не знала.
Сама від себе не втікай - дарма,
а просто зачини за десятьма замками.
Це - крок у прірву і політ в нікуди.
Це - марнота марнот і тільки гра.
Ти не помітиш, як прийде та грань,
Коли уже не склеїш все докупи.
Нехай не сниться, і не пиши вірШів,
Не проростай корінням, не тримай думками...
Ви зв'язані червоними нитками?
Та ні, це - просто сни.
Чому ж ти молишся його вустами?!
Чому шукаєш спокій у його руках?!
Цей шепіт - і прокляття й благодать.
Вашу любов рахують не роками - днями!
9
2
334
Ніжність
Опівніч, місто у вогнях,
Бог розсипав на небі намисто.
Ми зустрілися знову у снах,
випадково і ненавмисно.
Вечір, червень, тишина над рікою,
десь тихенько співає птах.
Поміж нас тільки крок і торкнутись рукою...
завмирають слова на вустах.
Часу біг, круговерть поворотів..
Ти чекаєш мене під вікном
терпким запахом білих піонів,
лиш тобі притаманним теплом.
7
0
365
Ну от вона
Зіткана із протиріч і страхів,
Оголена і током по зап'ястях.
Шукає помиЛки в своєму щасті,
Але живе усі наперекір!
Ну от вона, без сили, світу на поталу,
А світ - як натовп ворогів.
Колись в очах лукаві квіти розцвітали,
Сьогодні - попелище від вогнів.
Нескорена - одні синці і шрами
Тремтячі руки, гіркота від сліз...
Якби ви знали, о якби ви тільки знали
Як важко їй любити цілий світ.
5
0
447
Світ фантазій
Може це не любов? Банальна звичка?
... прокидатись від жару в твоїх руках..,
і топитись під сонцем твоєї усмішки...
А в реальності ти - лиш міраж!
Можливо, ти - лиш ілюзія,
вигадка із моїх снів?
Неба гірка іронія, Бога безжалісний гнів?!
Ти існуєш між ліній мольберта,
але не моїх холодних рук.
Кажуть, за любов легко померти
Що ж, мені світить безсмертя, мій друг.
8
0
300
...ermüde
Інколи не пишеться нічого:
ні грама слів, ні знаків розділових.
Ця порожнеча, прихована в мені:
темрява, гіркота і гострий сміх на дні.
Ця втома? НенАвисть? Ця вічна втеча?
Коли сама уже не знаю де межа!
І поки за вікном дощі й гроза,
я завмираю з димом на балконі...
Цей вічний біг, уламки і страхи...
І важко так собі ж сказати правду!
Під стріхою, вже гнізда в'ють птахи.
Не маю більше що тобі сказати.
5
0
295
Межа
Не вривайся у мої світанки запахом кави,
Свіжістю зливи, що була вночі.
Я вже давно тебе не чекаю.
Просто мовчи.
Видаляю фото і змінюю свої ключі.
Перегоріла? Не так, згоріла!
Я попіл, я просто дим -
Сивий подих чужих обіцянок
І зраджених слів.
Зів'яла, згоріла, суха
Розбита вщент і до крапки
Тепер я знаю де та межа
За якою немає нашого "завтра"
8
0
391
Я б все віддала за твій дзвінок замість будильника....
На годиннику пів на 7 і мовчить телефон,
Клятий будильник розводить стрІлками ...
Мені не хватає твоїх порад і наших розмов...
І спогади груди колять тупими голкАми.
Мені здавалось - не зможу жити
І буду щоночі вити кудись в небеса...
Щось порожнє і сіре поселилось у грудях...
Чи то протяг чи життєва нудьга?
Знаєш, дома вишня цвіте і пахне бузком в коридорі
І на стільці твоя шаль, і старий молитовник на тому ж ослоні....
Знаєш, небо таки не впало і якось життя далі іде.
Тішить щастям, легким стежками....тільки ніби воно не моє.
Я б віддала всі багатства лише б поміняти
Клятий будильник на єдиний дзвінок.
Тільки шкода, що нема адресата,
Мені ж невідомий номер зірок.
4
2
293
20.13...
Мені подобається як він строго відбирає мої цигарки,
Як спритним рухом кидає всю пачку в урну!
Він не повірить у мої хитрі байки,
Тільки подивиться розчаровано і від цього трішечки сумно.
Мені подобається випробовувати його терпіння.
Дразнити і змушувати ревнувати до всіх перехожих...
Знати, що він завжди захистить і допоможе.
Пригорне у смутку до хрусту і посиніння!
Він не конче вміє виражати любов у словах.
І як на правду - то ми зовсім не схожі.
Запутались демони в його синіх очах,
В моїх зелених відьми плескочуть.
Є просто людина з якою комфортно до божевілля.
І всі сварки, недомовки й образи - лиш пил.
Ти знаєш- подзвониш у першій ночі з похмілля
І він примчить рятувати тебе від ворожих стріл.
5
2
387
2019/20
Цієї осені розбиті дзеркала,
мозаїка думок із календарних чисел...,
а на поріг вривається зима
з обІцянками чуда і шалених віхол.
В легкому сумі всі вчорашні дні,
злегка лякають часу перегони...
я збережу всі спогади в собі,
забуду все погане на пероні.
...навчилась відпускати літаки
і не шукати сиві волосини.
Несу у "завтра" мрії і страхи.
Я раптом полюбила хуртовини.
5
1
405
Інкогніто
Москва, Лондон, вершини сніжних Альп?
- мій незнайомий друг із того краю світу...
обв'язані вузлами мережевих пут,
ми намагаємось не втратити орбіту.
Знайду себе у незнайомці з твогО вірша,
і слід із наших слів в твоїх рядках.
У мене - Він, в твоїх обіймах Інша
Ми просто схожі в поглядах й думках.
Ця дружба - лиш відбиток на екрані,
без імені, обличчя й обіцянок.
Ми просто незнайомці в океані.
Це лиш вечірня сповідь і завтра буде ранок.
6
0
349
Вголос собі
Металічним стержнем в тілі гордість.
Всі удари життя наче щит
прикриє усмішка й впертість. Совість змовчить!
Головне усміхатись, навіть коли у серці дощить!
Особливо коли дощить!
Натовп буде ганити, лаяти, боляче бити...
Ти - караван.
В рукаві свого життя туз приховай аби потім кепкувато побити.
В кінці сцени всіх завернуть в саван.
Вічно нікому не жити, навіть пам'яті і словам.
Закрий серце - це не бордель, гроші ніхто все одно не залише.
Твоя біда - тільки твоє лихо і твій тягар.
У душі кладовище і блискавка креше
А проте, поруч кілька людей, з якими серце досі дише.
Бережи їх, вони - найбагатший у світі дар.
3
0
367
Наше
Серед сотні його мінусів намалюю плюси.
Я готова свою любов у дощі заплести.
Він гріє мої руки і співає мені пісні ...
Всі найдорожчі речі до смішного прості!
Кохання - це доброта і тепло.
Навіть коли збігає час, як молоко.
Навіть коли не вистачає нам чорнил.
Чорний ворон у моїх снах асоціюється з ним.
Поїзд покине перон та ми не чужі.
Ми знали, що у життя круті віражі.
Наші прощання, сварки і біль - пил
Я знаю який колір у наших з тобою вітрил!
3
0
340
Моя Варшава 2018-го
Сніжило небо холодної Варшави,
думки злітали сотнею птахів,
гула розпечена бруківка під ногами...
Години, наче зграї, линули з дахів.
Гірчила чорна кава у стакані,
Трамвай вечірній їхав у депо....
Ти з Богом серцем грав у доміно,
А я приречено чекала на вокзалі.
Горять мости, все місто у тумані.
Переступає час засніжений поріг...
Крізь кілометри байдужої Варшави,
прощальний лист кладу тобі до ніг.
2
0
166
Червень
Твоя ластівка знову сама...
Твоя ластівка втратила крила,
Втратила голос і власне ім'я.
Твоя ластівка впала з гнізда.
За вікном в неї ніч, дня нема,
У вухах ластівчиних, як дзвін, тишина.
Пусте крісло, зайвий стакан...
Ластівка знову попала в капкан.
Твоя ластівка досі у сні.
Пише вірші й палає в вогні.
Шепче Богові сотні питань.
В неї в грудях розпечена грань.
3
0
333
Завтра
Кину курити, видалю твої листи,
Запишуся в зал і навчуся в'язати....
А весною, коли вишня одягне листки,
Перестану нарешті від себе втікати.
Навчуся мовчати, спалю шипи,
Переконаю себе у тому,
що це не проблема - бути самому,
Проблему роками бути не з тим.
Викину зайве з голови і квартири.
Запишусь на курси іронії і сатири...
Можливо наколю чергове тату,
Аби лиш не чути льодяну пустоту.
Від себе тікати буває не просто...
4
0
350
Осіннє роздоріжжя
Моя вина - не можу відпустити,
Тримаю так, немов тону.
Мовчати, все в собі носити
І відчувати прокляту вину.
Твої слова і вчинки, моя зневіра.
Надірваного жовтня календар,
Вечірня незакінчена розмова
І тишина відвертих запитань.
Мій світ ілюзій, як розбита ваза.
Чужих думок заплутаний тягар.
І все вирішує одна невинна фраза,
Яку ніхто із нас не прошептав.
4
0
333
Щастя
Щастя можна відчути руками, воно неначе солодка ваніль.
Справжнє щастя не зникає з роками,
перемагає розпач і біль.
У справжнього щастя запах димів і святкової метушні,
у нього колір вечірнього неба, а в зіницях горять зірки.
Щастя гучно сміється і тихо плаче-
солодкі сльози й нестримний сміх.
Щастя не скло - воно не б'ється
і не боїться січневих віхол та холодів.
Щастя прощає і не тримає зла,
воно всесильне в своїй любові.
Щастя має різне імя,
моє щастя має твОє.
5
1
321
Ти-
ти- мій подих в січневих морозах,
таємниця схована поміж літер.
ти - пісня, що небо співає в грозах
і запутаний в парусі вітер.
ти - янгол, що сидить на раменах
й спокусник, що живе поміж ребер.
ти створений з гірких полинів
і солодший меду диких бджіл.
ти- пекло й пожежі запеклого бою.
ти - ніжність і тихий рай.
якщо б мене запитали, які ліки від болю -
я б назвала тебе без вагань.
1
0
296
Та, що втрачає
Незнайоме, незнане, забуте.
Цілий світ із розірваних грат.
Я б хотіла часу стрілку вернути
І не знати ніколи цих прОклятих втрат!
Обійняти, заплакати, гучно сміятись.
Бігти щодуху до краю землі....
Якби можна було у минуле вертатись,
Я б учора відправила в путь кораблі.
Закричати, завити і тихо стогнати.
Щоб не бачив ніхто, як згоряє душа!
Чи буває людина проклята?
Чи то просто доля у неї така?
Жити далі, сміятись, мовчати.
Серце закрити навічно в капкан.
Зарікаюсь так палко всім духом любити.
Я не витерплю втратою завданих ран.
0
0
239
Чужа
Свавільна, вперта, емоції в крові,
Не паде на коліна перед світом.
І все життя всю біль несе в собі,
Живе за власним, жорстоким заповітом.
Із втрат, немов з мозаїки, душа.
В імлі із зрад, не видно порятунку....
Вона на цій землі така чужа,
Що не боїться вийти за лаштунки.
Вона горить від жАги до життя,
Вона так прагне ніжності й любові....
А в відповідь отримує биття
І замовкає гірко на півслові.
1
0
513
Живи!
Розмінюй тіло, не продавай душі
Не підпускай нікого за лаштунки
Усмішкою ховай всі затяжні дощі
і в порожнечі не шукай рятунку.
Бий клином клин і вір лише собі.
Тобі під силу вирватись з безодні
Яка різниця, що скажуть завтра всі?
Живи вогнем, що палить лиш "сьогодні"!
Ти егоїстка, вперта, гостра як ножі?
Не бійся ризику, живи на повні груди!
Бо жити, моя дівчинко, тобі!
А не словам, що завтра скажуть люди!
4
2
405
Некролог
Ти пам'ятаєш, як з надривом, шептав у трубку, що скучаєш?
Як лютий вибивав із тіла дух,
як я вмирала без твоїх гарячих рук?
А ти казав, що як іврит мене вивчаєш?
Ти пам'ятаєш? Чорт, ти пам'ятаєш?!
Ти пам'ятаєш дні календаря, які тепер розвіяв вітер полем?
Як ти кричав, що я тепер твоя!
І та зима з розлуками і болем?
І те мовчання, крик і тиша...
Два тіла, свічка і стидливий місяць.
Розбилось все, розтанув сніг, зацвила вишня.
В твоїх руках тепер згорає інша.
Ти їй так само читаєш вірші?
Розказуєш про день, стираєш межі ніччю?
Ти згадуєш мене, хоч мимоволі?
Коли гітара грає й думки летять на волю?
Для тебе мало значення все те що вчора було?
Чи це лише ілюзія? Жорстока гра й пусте минуле.
5
2
350
Зміна
Вона не знала напівтонів і рубала завжди з плеча.
Він просто любив її з усіма мінусами.
І поки інші казали, яка вона запальна,
Вони сходились характерами, планетами та вустами.
Вона вчилась із ним розважливості і спокою,
Він приборкував своїх демонів і спокуси.
Вона інколи грала в ігри і була трішки жорстокою
Він шукав у натовпі її звички і риси.
Вони пазлами сходились у тріщинах і надломах,
Вивчали любов, як щось невідоме...
Дві комети, що згоряють і все перетворюють в порох.
Куди б не розходились їхні шляхи, їх серця завжди рвуться додому!
3
0
369
Темрява
Вона не вміла жити "як усі",
Не бачила напівтонів і рвала крила.
Вона ігнорувала шлях й шукала манівці.
У неї слово- меч, а слабкість -сила.
Вона-це вітер, шторм, порив.
Це-жар від ватри й відголосся грому.
Ну хто їх таку створив!?
Відьомська кров, що не покориться нікому!
Печальний сміх і зелень диких трав,
Добро і помста на одних долонях.
Її Творець із темряви створив,
Але пітьма без світла невідома.
22
2
7143
Я і ти
Я приймаю твою любов, як віру в Бога,
Як аксіому і єдиний правильний вибір.
І навіть, якщо завтра почнеться війна,
Я відчуваю твою любов - значить я досі жива!
Я не вмію бути м’якою, в мені вічна гроза.
Ти просто смієшся й кріпиш червоні вітрила.
Моє море піддасться і зникне шторм,
Я ніколи до тебе не знала, що маю крила.
Твоя терплячість – моя спокуса й спокута.
Без ігор і власних законів життя,
Ти просто з’єднав моє серце побите докупи.
Тепер я знаю, яке щастя має ім’я.
2
0
297
Коли...
Коли тріщали стовпи, на яких трималась її планета,
Море горіло і танули льодовики.
Її рятувала впертість і сигарета.
Час під ногами стирала, як пил.
Коли падало небо і плечі атлантів
Гнулись, як гілля в грозу,
Вона ховала свої розбиті світанки в ранкову холодну росу.
Коли ворог усмішкою друга
Мило казав: «привіт»,
Вона гордо пішла на плаху і простила весь світ.
Коли Бог роздавав таланти – всім щастя давав,
Їй залишилась жорстока любов
Він нею її цілував.
3
0
307
Вона
мені здається, у неї в хребті метал -
життя її б'є, а вона не гнеться.
мені здається, в її очах розплавлена сталь;
їй плюють в лице, а вона сміється.
Прокладає свою дорогу, пише власні правила гри
і якщо доведеться піти в гору-
вона просто зруйнує усі каміння й спалить мости.
любить тих, хто це заслужив і викреслює тих, хто образив
життя надто коротке, щоб тратити на тих
хто не вартий її уваги
ви можете її ненавидіти, кидатись заздрістю наче ядом
є ті, кому без неї не вижити,
для кого вона між пеклом і раєм.
для кого вип'є гарячу лаву і принесе верето зірок.
і нехай доведеться вставати рано,
для цих людей вона зітре себе до дірок!
5
2
363
Любов
Моя любов пахне зливою і бузком
Та має сивий колір диму.
У неї присмак полину з вином
І холод, як в лютішу зиму.
Вона - це тінь, це - ворог, це - гроза.
Найбільша правда й найлютіша зброя.
Моя любов - це програна війна
І марна боротьба самим з собою.
У неї твої очі, губи, сміх,
Твій голос, жести і повадки.
Моя любов - це покаяння й гріх
Дарунок Бога і вічна гра в загадки.
3
0
393
28 днів
Для мене ти завжди поруч:
в квартирі, у нашому місті...
В мені.
Живеш у пам'яті, в снах і під шкірою.
Я впізнаю тебе у юрбі, крізь роки!
Я живу цим коханням і вірою.
Ти в моїх віршах, у розмовах у кожному дні.
Вплетений стрічкою в речення.
Я клену цю болючу любов у собі
Я здається смертельно приречена.
2
0
360
Початок
В твоїх руках зупиняється час,
В твоїх очах народжується ласка.
Я зникну назавжди коли, не стане «нас»
Коли в твоїх обіймах інша знайде щастя!
Я не була святою жодну мить,
В мені гріхи і примхи переплелись.
Але вже кілька днів у грудях щось щемить
І чи не вперше руки у молитві склались.
І вірші пишу, наче з божевілля,
І світ давно померк в своїй красі.
Завжди сміялась з того, що я вільна,
З тобою я готова в клітку увійти!
Забути примхи, сокровенні мрії,
Шукати ласку у твоїх очах…
І кожен день даруєш ти надію,
Що я є та, кого шукав у снах.
Чи ти зумієш бурю покохати?
Чи вистоїш під силою дощу?
Ніколи не навчуся покорятись…
Поки не пізно йди – я зрозумію й відпущу.
1
0
317
Три пори року
Ти потрібен мені, коли весна омиває площі й церкви,
Коли пахне вишневим цвітом і градом.
Ти потрібен мені, коли темні думки
Руйнують колони, руйнують стовпи
На яких тримається моя планета.
Бо в нас було тільки три пори:
Осінь під стук поїздів і вірші,
Зима у телефонах і лабіринтах, які ти створив.
Весна- розлуки стали довші, горизонти ширші,
Ми раптом стали геть інші.
Ти сьогодні мені всоте приснився: світило сонце,
Ти обнімав мене, наче завтра війна,
Шептав, що ми знайомі- незнайомці.
Я розуміла- все пил, я поруч з тобою така слабка, поруч з тобою я просто жінка.
Тепер знаю - любов у стократ гірка.
Але я сама загадала тебе і її коли помирала зірка.
1
0
418
Місто пам'ятає
В моєму місті все пам'ятає твої кроки,
Повітря пахне "кентом" і вином...
Війська промарширують, пройдуть роки
І ця любов між нами стане сном.
Ти випадеш в мені дощами,
Травневим градом, вітром до кісток....
Здається, навіть Бог не знає, що між нами.
Тремтить рука. Ріж нитку, зводь курок.
Чи ти був справжнім? Був хоч мить собою?
Чи тільки грав на радощі юрбі?
Ніколи не була душа моя живою,
Твоя ж любов росте віршами у мені.
0
0
407
Мій "неможливий"
Привіт, мій неможливий мужчина із сотень пророчих снів.
Ти - мого безумства єдина причина
І привід для моїх гріхів.
Між нами пів подиху, крок і три крапки,
Між нами пів світу й імла.
У пам'яті жадібно вкрадені ранки:
трохи ніжності, крихта тепла.
Ти в моїх зіницях, губах і долонях,
Між рядками віршів, на сторІнках книжок...
Твоя любов б'є набатом у скронях
Я вкрала тебе у комет і зірок.
2
0
367
Прощання
Німе прощання, потрощені надії,
Наївна казка розбита об життя.
І твої плани- пусті рожеві мрії,
Химерні замки спалені до тла.
Рахуєм кілометри, чекаєм чуда.
Стираю вперто дні календаря...
Я відпускаю, закриваю книгу,
У цій історії для нас нема кінця.
3
0
417
Гроза
Прибій пестить скелі, штормить,
Блискавка небо розколе...
Що в нас було? Тільки мить,
Яка не поверне ніколи!
Завмерши між речень, зупиниш свій біг
І раптом себе ти впізнаєш:
"Зоряне сяйво", дорога і сніг...
Комету нарешті за хвіст ти впіймаєш.
Згадаєш розмови і каву, і дим,
Гучну тишину на балконі.
Ти вже ніколи не станеш чужим.
Сто вічностей січня й тишина телефону.
3
0
420
Все, як тоді...
Все, як тоді: і листя по воді,
І твої пальці у моїм волоссі!
Завиє туга в серці кам'янім
І крає душу дзвоном стоголосся.
Все, як тоді: і осінь золота,
І шум ріки в нічному вирі тиші
Моя рука в твоїй руці тремтить
А ніч жовтнева зорям пише вірші.
Все, як тоді: і танець на прощання,
І тихий шепіт твоїх жаданих губ .
Тумани парк плекають із спросоння
Я ж свою душу віддаю до твоїх рук.
5
0
436
Для тебе
бути для тебе за всіх важливішою
і вартою сотні шляхів.
бути з тобою найщасливішою,
мій вирок - бути мірилом твоїх гріхів.
бути для тебе другом, коханою,
стати стіною від бід...
бути людьми за любов цю проклятою...
бути вогнем і топити твій лід!
бути твоїм котятком і твоєю опорою.
знати усі таємниці й думки.
стати для тебе яскравою фарбою
поселитись у сни і твої думки.
5
2
416
Ми з тобою
ми зв'язані вузлами власних страхів,
пустих заборон і розпалених правил.
ми зійшлись у списку спільних гріхів,
поділили на двох небо, землю і трави.
лиш не ділили ніколи любов.
і себе не ділили ніколи!
одне ціле- тіло і кров.
я загину без твої любові!
я не знаю кращого щастя і гірших на світі бід.
зустрічати тебе вечорами і прощатись десь під обід.
готувати тобі сніданок,
вірити тільки тобі...
знати усі мої рвані шрами
ти забереш собі.
2
0
460
Ти в моєму житті
Обв'язуєш стрічкою молочного шлЯху
Мої порізані навхрест зап'ястя.
Кладу на плече тобі голову, наче на плаху
І кляну цю чортову силу тертя.
Вриваєшся димом згвалтованих спогадів,
Терпким смАком коньяку на вустах...
Твою присутність вимірює кількість недопалків,
Твоя відсутність компенсується в снах.
Маніакальна залежність- гірше тупого ножа:
Купувати твої духи, цигарки, друкувати фото...
Це кохання в мені - проклята іржа,
Але я далі мрію про дотик твого чола.
Мій світ зійшовся у родимці біля ліктя
У вигині брів і ямці на підборідді
Мій всесвіт почався там, до ростанула я,
Завмерла захована у твоїх обіймах.
2
0
456
Коли завтра тебе не стане
Якщо завтра тебе не стане- планета не стише хід
І сонце розбудить світанок і муркотітиме кіт...
Кудись спішитиме місто, литиме дощ, як з відра...
Лиш моє серце на вістрі і тиха солона вода!
Якщо завтра тебе не стане,
Сонце не згасне і небо не впАде
І навіть "надія" не щезне з плеча
Просто я стану на віки німа!
Якщо завтра тебе не стане,
Життя не зупинить свій рух
Просто у грудях більше не серце
- запалена рана і вітри ревуть!
3
0
499
Коли з'являєшся ти
…а потім раптом з’являєшся ти…
І міняють течію ріки
Скільки їх?
Тих, що знають ніжність твоєї руки?
Через кого скло неба розбите?
А потім просто з’являєшся ти...
Наче комета- обпалюєш шкіру до тла
І зникаєш, ще до того як дали тобі ім’я.
Міняються місцями небо й земля,
З’єднуються, наче мотузкою, меридіани..
Здається у грудях одна зола,
А ти далі підкорюєш милі безмежного океану.
Здається на небі планета з твоїм ім’ям
Бог, від розпачу, назвав її так,
як я кричала в молитві!
Тепер я знаю у мене одна вина –
Серпневий танець на лезі бритви!
2
0
396
Живу в тобі
ми обоє знаєм - живу в твоїй голові
під шкірою в артеріях, венах...
викарбувана пекельним вогнем на чолі.
ми обоє знаєм - я наче вірус в твоїй крові!
запалюєш горизонт своїми словами,
дим сигарет лягає туманом на місто...
ти вкотре кажеш, що я не така,
в реальності - з нас обох я грішна.
червона нитка на зап'ястях наче кайдани,
уже давно в снах тільки одна столиця
і поки в стакані віскі тобі легше стане
так, принаймні, більше осінь не сниться.
я живу в твоїй голові, міняй не міняй адреси,
шукай інших, цілуй їх наче завтра помре земля
відправляй на прощання всі служби і меси...
ми обоє знаєм - на твоїх ребрах одне ім'я.
Ми обоє знаєм - твоє прокляття - це я.
0
0
397
Між рядків
ми маєм ще стільки всього побачити, стільки пройти разом!
наше кожне побачення більше схоже на сон.
зімкнеться в обіймах планета і загориться земля...
у твоїх долонях для мене ціла вселенна.
налити у склянку чаю, додати молочний шлях...
здається тебе я шукала крізь століття і час.
ти наче запалена рана, що розійдеться по швах.
знаєш що дивно - як звично тонути в твоїх гріхах!
прощати тобі образи і гострі як ніж слова,
чекати тебе до ранку і поки світить зоря...
варити для тебе каву, писати тобі вірші:
для мене так звично ставати в соте на кляті граблі.
для мене так звично кохати, шептати твоє ім'я,
так ніжно торкатись і грітись в твоїх руках,
не думати і не знати куди віднесе течія,
все що зараз важливо - в зіницях твоїх почуття.
0
0
371
Моє щастя
Моє щастя має ім'Я і сірі великі очі.
У нього родимка біля пупка, а вії від моїх у двічі довші.
Він любить читати вірші і грітись біля вогню...
Зникають навколо інші, він нищить мою броню .
Він любить Одесу і Львів і ненавидить Варшаву.
П"є тільки солодку каву..,
а я його голос люблю і усмішку трішки лукаву.
Він каже, що мої жарти - кайф
І я найсмачнішу печу шарлотку.
Він мені строго пов'язує шарф
І вивчає мене як абетку.
0
0
330
Він
У нього найміцніші у світі руки...
Торкаюсь його- наче торкаюсь сонця.
Ніколи не думала що можна так сильно любити,
Ніколи не думала, що буду така божевільна.
У нього очі кольору ранкового неба
Родимка біля ліктя і ямка на підборідді....
Узори тату - сузір'я упали на плечі...
Поруч із ним моє серце у небезпеці!
Я знаю лінії його сильного тіла,
Кожну веснянку, родимку, шрами...
Він поруч, коли шукаю підтримки,
Дихає в такт, обпалює жаром.
0
0
345
В моєму місті
сніги складають пектораль подій,
хурделеця - ворожка розкида пасьянси.
в моєму місті із рожевих мрій,
печаль любові робить реверанси.
і місто курить снігом і дощем,
пускає дим з туманів і морозу...
накриє ніжністю, як шерстяним плащем,
зітре з обличчя поцілунком сльози.
ці почуття нагадують фатальність.
палкі слова розбили горизонт.
твоя рука - така проста банальність,
а я боюсь, що ти - всього лиш сон.
11
0
3591
Я
Колюча, вперта, гостра на слова...
Ховаю правду в товщі егоїзму.
Моя душа, здається, геть німа,
Бо говорити стало раптом пізно.
У грудях страх ламає наче тріску
І диким звіром рве моє єство...
Ти знаєш, лекше видавить усмішку,
Сховати гіркоту в пусте блюзнірство.
Ти хочеш правди? Ти готовий?
Що ж..:
Я надто глибоко пускаю в серце,
Якщо люблю - на вічно і без меж.
Якщо кохаю - міцно, трохи з перцем.
Але в житті від зради не втечеш....
Втрачаю тих, кого люблю.
І б'ють, як пса, кому я довіряю...
А я живу, як вмію так живу!
Від болю душу різкістю ховаю...
1
0
344
Кілометри
На годиннику Ратуші пів на другу,
Мюнхен тоне у сні, заколишуть його ліхтарі...
Хтось від снігу прочистить злітню смугу,
Щось шепочуть димом старі димарі.
В Лондоні рівно перша і королева п'є чай,
Міст досі не впав і годинник лупить удари.
Підошвами кедів Трафальгарську стирай
І розганяй для мене чорні розлючені хмари.
У телефоні на повторі твої пісні,
Там щось про іриси, таксі і ревність...
Наша любов бездарно програла у цій війні,
Нове тату- твоє ім'я і безкінченність.
0
0
282
Створена із ребра
Я відчуваю холодними пальцями
Ритм твого серця...
Торкаюсь жилки на скроні губами
І бачу хитру усмішку Творця: як ти можеш його не любити, створена із ребра.
Покірно закрию очі і голову похилю,
Як би я не боролась-пізно, я міцно його люблю.
Люблю за силу і мужність, і гострі, як меч, слова.
Люблю за просту дотепність, за те, що із ним - я слабка.
Люблю його теплі руки і наші палкі суперечки....
Я ненавиджу розлуки, холодні і злі кілометри
Виграти б в лотерею,
Не гроші чи приз, а час!
Знаєш, що щиро шкода?
Що скоро не стане "нас".
0
0
296
Тобі
відчуваю тебе, як земля відчуває росу
і читаю тебе, наче священну книгу...
своє серце на долонях відкритих тобі принесу,
хочу вірити: завтра весна стеше кригу.
я боюсь і люблю, і тонУ в товщі моря.
темні води мене тягнуть каменем вниз.
І єдине, що в мені залишилось - це моя свобода.
нікотиновий дим, сніг і крок за карниз.
я довірю тобі найдорожче, що маю в житті.
я готова віддати себе до останньої краплі!
не зруйнуй, не спали мене в полум'ї дикої ватри!
якщо зникнеш і ти, мене знищать байдужі вітри.
1
0
362
Для тебе
Я обіцяю стати м'якою, як глина
І бути для тебе усім.
Коли небо дощами місто поглине,
Я буду чаєм гарячим і медом густим.
Обіймеш так ніжно, зігрієш долоні...
Нехай навкруги міражі
Поруч з тобою - немов в бастіоні.
І ми вже ніколи не станем чужі.
Час із тобою летить як стріла:
Ночі, розмови, суперечки до тла...
Я не знаю чи завтра зустрінем світанок,
та поки у небі палає зоря-
Усе найдорожче сьогодні у тОбі знайшла.
3
0
376
Травень
Ти приїдеш у травні, коли цвістиме бузок,
Гучно постукаєш в двері:
Жовті троянди, "гранат" і впевнений крок.
Наші тіні на стінах химерні...
Ти приїдеш у травні, коли стане нестерпно,
Не рятуватиме дим і вино.
Я доти житиму тихо й смиренно,
Навстіж відкривши вікно.
Ти приїдеш у травні, коли не чекатиму,
Просто переступиш поріг.
До цього дня я рахуватиму години
та кілометри далеких доріг.
0
0
334
Мій Ворон
мій чорний птах із сірими очима
влетів в вікно із запахом весни.
і попри ніч й життєву дику втому,
він- моє щастя і мої пророчі сни!
моє минуле, відкриває двері
і я скучала як ніколи у житті!
я так чекала голос в телефоні
і наші ночі ніжні і палкі.
запахне вишня, цвітом землю вкриє
і краще ковдри твоє живе тепло.
маленька дівчинка в мені і досі мріє
і диким жаром серце обпекло.
0
0
327
Оголені
я знаю тебе, як власне відображення в склі,
як завитки на долонях і пальцях...
я знайду тебе в хуртовині й холодній імлі.
ти - тавро, що пропалює серце.
привіт, мій чорний ворон, із поглядом у 1000 герц.
твій сірий лукавий погляд для мене неначе меч.
привіт, таємничий странник із інших чужих світів,
здається, ми зустрілись десь між книжкових листків.
здається, ми не ділимі, як небо й квітуча земля.
між нами лише горизонт- власні страхи і безжального часу петля.
привіт, казковий герой, розлуки більше нема.
тепер між нами розряд і оголена шкіра.
0
0
304
