Вона
мені здається, у неї в хребті метал - життя її б'є, а вона не гнеться. мені здається, в її очах розплавлена сталь; їй плюють в лице, а вона сміється. Прокладає свою дорогу, пише власні правила гри і якщо доведеться піти в гору- вона просто зруйнує усі каміння й спалить мости. любить тих, хто це заслужив і викреслює тих, хто образив життя надто коротке, щоб тратити на тих хто не вартий її уваги ви можете її ненавидіти, кидатись заздрістю наче ядом є ті, кому без неї не вижити, для кого вона між пеклом і раєм. для кого вип'є гарячу лаву і принесе верето зірок. і нехай доведеться вставати рано, для цих людей вона зітре себе до дірок!
2019-05-12 11:38:40
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Ірина Ko
Дуже класно😍😻😍
Відповісти
2019-05-12 18:21:40
Подобається
Ріна
@Ірина Ko дякую, приємно 😋❤️
Відповісти
2019-05-12 18:22:04
1
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8953
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10184