Я не кохала...

Вікторія Тодавчич

Я не кохала, хоч старалась Я не жила хоча хотіла. Тебе забути намагалась, А в небі зірка мерехтіла. Я не шукала твої очі , І не приходив ти у сні. Не прокидалась я щоночі, І знов не вірила брехні. Не було сліз, не було плачу Забудем все, що в нас було. Я все забула, вже тим паче На небі "сонце загуло". І через те, що я кохала Мене покинув знову ти. Якщо, напевно, про це б знала Я не погодилась би йти...

2020-01-22 14:21:53

41

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Евгения Владимирова

Очень певуче . Хорошо !

Відповісти

2020-01-22 14:25:59

Подобається

Вікторія Тодавчич

@Евгения Владимирова спасибо ❤

Відповісти

2020-01-22 14:27:54

Подобається

Вікторія Тодавчич

да вы правы ☺

Відповісти

2020-01-22 17:01:11

Подобається

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

40

11

2351

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12751