Нічні Думки
Веду я свій щоденник,
Вже другий рік поспіль,
Після першого все королівство,
Відійти не може досі!
Почув я новину,
Що мені присуджено страту,
За те, що я призвів у принцеси,
На довгий час, її настрою втрату!
В`язниця стала мені ніби рідний дім:
У ньому також була купка товстих стін.
Тут я завжди на самоті,
Але напевне час настав прощатись мені.
Скажу лиш я останнє слово,
І розпишусь я у кінці цього блокноту,
У якому я колись виводив кожну ноту.
Щоб хоч хтось колись,
Відкрив цю книгу знову,
І зрозумів, що автором її,
Був не якийсь там боягузний писар,
А сміливий хлопець Макс,
Що ніби сильний лицар,
Дістався краю світу,
Та побачив все без прикрас,
Для цього зі спроб,
Йому знадобився лише раз.
Той Макс, який нажаль,
Загине цього ранку,
І лиш побачить на останок,
Промені раннього світанку.
Та покине світ цей, коли ще Сонце,
Буде досинати, а король вже буде,
Моєму кату гордо й гучно аплодувати,
А принцеса буде міцно спати,
Знаючи, що колишнього нестало.
І лиш люди не почують,
Цієї прикрої звістки.
Її вони не почують і з уст,
Моєї колишньої невістки.
Адже люди зверху гадають,
Що я не заслуговую,
Й літери на аркуші паперу.
І навіть й на останок мені,
Не попоїсти та у місце,
Для відомих осіб в королівстві,
Мені вже точно не присісти.
Адже в їхніх мріях,
Мене ще мала совість раніше загризти.
Ось такий сумний фінал,
Шкода мені, що моє кохання,
Це лише обман!
Світ наповнений оман,
Але врешті решт є ті хто все це оминули,
І успіху вони вже досягнули!
Шкода мені, що я не в їх числі,
Але надія лиш на Бога,
Й вплив моєї сім`ї!
Вже другий рік поспіль,
Після першого все королівство,
Відійти не може досі!
Почув я новину,
Що мені присуджено страту,
За те, що я призвів у принцеси,
На довгий час, її настрою втрату!
В`язниця стала мені ніби рідний дім:
У ньому також була купка товстих стін.
Тут я завжди на самоті,
Але напевне час настав прощатись мені.
Скажу лиш я останнє слово,
І розпишусь я у кінці цього блокноту,
У якому я колись виводив кожну ноту.
Щоб хоч хтось колись,
Відкрив цю книгу знову,
І зрозумів, що автором її,
Був не якийсь там боягузний писар,
А сміливий хлопець Макс,
Що ніби сильний лицар,
Дістався краю світу,
Та побачив все без прикрас,
Для цього зі спроб,
Йому знадобився лише раз.
Той Макс, який нажаль,
Загине цього ранку,
І лиш побачить на останок,
Промені раннього світанку.
Та покине світ цей, коли ще Сонце,
Буде досинати, а король вже буде,
Моєму кату гордо й гучно аплодувати,
А принцеса буде міцно спати,
Знаючи, що колишнього нестало.
І лиш люди не почують,
Цієї прикрої звістки.
Її вони не почують і з уст,
Моєї колишньої невістки.
Адже люди зверху гадають,
Що я не заслуговую,
Й літери на аркуші паперу.
І навіть й на останок мені,
Не попоїсти та у місце,
Для відомих осіб в королівстві,
Мені вже точно не присісти.
Адже в їхніх мріях,
Мене ще мала совість раніше загризти.
Ось такий сумний фінал,
Шкода мені, що моє кохання,
Це лише обман!
Світ наповнений оман,
Але врешті решт є ті хто все це оминули,
І успіху вони вже досягнули!
Шкода мені, що я не в їх числі,
Але надія лиш на Бога,
Й вплив моєї сім`ї!
Коментарі