d ú v i d a s

Ally San

— ✫ — Demasiadamente egocêntricos É o que verdadeiramente somos. "Que os holofotes iluminem nossos rostos!" — é o que constantemente bradamos Enquanto escapamos das consequências de nossos atos precipitados e outros realizados a contragosto O que realmente estamos procurando? O que realmente há de nos satisfazer? Toda a atenção do mundo? Pois nem mesmo uma obra estimada em bilhões de euros e exposta em museus de grande renome Recebe tudo o que nosso "eu" supostamente tem fome Que caminho estamos trilhando afinal? As curvas, as descidas e as subidas nos levam a qual terminal? Qual é o valor da progressão aritmética de todo esse ritmo que a humanidade traça continuamente logo ao acordar? Como afirmo saber o significado de viver se permaneço morta, sem lutar? — ✫ —

2018-08-07 00:15:57

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Pâmela Machado.

❤👏👏

Відповісти

2018-10-24 14:40:42

Подобається

Pâmela Machado.

Nossa.. Parabéns, que você possa evoluir mais e mais 😉🤗

Відповісти

2018-10-24 14:41:27

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5299

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13148