d ú v i d a s
— ✫ — Demasiadamente egocêntricos É o que verdadeiramente somos. "Que os holofotes iluminem nossos rostos!" — é o que constantemente bradamos Enquanto escapamos das consequências de nossos atos precipitados e outros realizados a contragosto O que realmente estamos procurando? O que realmente há de nos satisfazer? Toda a atenção do mundo? Pois nem mesmo uma obra estimada em bilhões de euros e exposta em museus de grande renome Recebe tudo o que nosso "eu" supostamente tem fome Que caminho estamos trilhando afinal? As curvas, as descidas e as subidas nos levam a qual terminal? Qual é o valor da progressão aritmética de todo esse ritmo que a humanidade traça continuamente logo ao acordar? Como afirmo saber o significado de viver se permaneço morta, sem lutar? — ✫ —
2018-08-07 00:15:57
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Pâmela Machado.
❤👏👏
Відповісти
2018-10-24 14:40:42
Подобається
Pâmela Machado.
Nossa.. Parabéns, que você possa evoluir mais e mais 😉🤗
Відповісти
2018-10-24 14:41:27
Подобається
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3347
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4047