Навіяно тобою
Анастасія Заматевська
Ти потираєш руки, дивишся у вічність, тримаєш криво посмішку свою. Ти крадькома перевіряєш дійсність, а я для тебе осторонь стою?! Оцінюєш броню мою на міцність? Я лялька у руках твоїх? Зворотньо проявляю гнучкість й хитрість, але ж душа моя палає, як на гріх! Ти можеш довго говорити різне, що інша є, що я тобі свята. А у мені завжди така образа брязне і серце в грудях щиро калата. За що життя таке складне й несправедливе?! Солодощавих од рядки вже терном поросли. Та все ж так хочу вірити у диво, а це все очі твої милі, що мене так потрясли!
2021-06-23 13:37:05
10
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Анастасія Заматевська
дуже неочікувано це чути насправді, дуже дякую за Ваш відгук😊 напевно, саме до цього мені і потрібно йти)
Відповісти
2021-06-23 19:01:04
Подобається
➒ ➊ ➊
Дуже-дуже гарно лягли слова. Довершена, закінчена думка. 10/10
Відповісти
2021-06-24 12:41:29
1
Анастасія Заматевська
@➒ ➊ ➊ приємно чути, дякую.
Відповісти
2021-06-24 12:42:44
Подобається
Інші вірші поета
Люди між людьми Любов у повітрі Відвертості Весняний дощ
Інші поети
Редан Марво
@andrey_mayorov
H O P E
@hopeless382
Схожі вірші
Всі
12
ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ
А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.
87
4
9067
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1791