Навіяно тобою
Анастасія Заматевська
Ти потираєш руки, дивишся у вічність, тримаєш криво посмішку свою. Ти крадькома перевіряєш дійсність, а я для тебе осторонь стою?! Оцінюєш броню мою на міцність? Я лялька у руках твоїх? Зворотньо проявляю гнучкість й хитрість, але ж душа моя палає, як на гріх! Ти можеш довго говорити різне, що інша є, що я тобі свята. А у мені завжди така образа брязне і серце в грудях щиро калата. За що життя таке складне й несправедливе?! Солодощавих од рядки вже терном поросли. Та все ж так хочу вірити у диво, а це все очі твої милі, що мене так потрясли!
2021-06-23 13:37:05
10
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Анастасія Заматевська
дуже неочікувано це чути насправді, дуже дякую за Ваш відгук😊 напевно, саме до цього мені і потрібно йти)
Відповісти
2021-06-23 19:01:04
Подобається
➒ ➊ ➊
Дуже-дуже гарно лягли слова. Довершена, закінчена думка. 10/10
Відповісти
2021-06-24 12:41:29
1
Анастасія Заматевська
@➒ ➊ ➊ приємно чути, дякую.
Відповісти
2021-06-24 12:42:44
Подобається
Інші вірші поета
Curas margarita somnia Вечірні пісні соловейка Про українську мову Вільна правда
Інші поети
L.r.c
@lonely_rose_club
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2503
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1702