Про українську мову
Анастасія Заматевська
На землі є безліч мов - маса вже про них розмов. Та про нашу - українську, мову наших прабатьків - не сирітську і не хлопську, а майбутніх поколінь - варто нам не забувати, чистоту оберігати! Бо вона є барвінкова, солов'їна, калинова, милозвучна і дзвінка, пречудова, золота, і прекрасна, гарна, ніжна, запашна, гнучка, розкішна, мелодійна, кольорова, материнська, колискова, багата, рідна і свята, навіть досить молода. Українську треба вчити, на весь світ її зростити. І назавжди пам'ятати - рідне треба шанувати!
2020-11-10 10:49:28
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Lelyana_ art
Чудовий вірш 😍. Добре, що нас попрохали їх написати, як пам'ять залишиться 😊.
Відповісти
2020-11-10 15:08:43
Подобається
Інші вірші поета
Навіяно тобою А щастя вже не за горами... Випробування Curas margarita somnia
Інші поети
Andrii Katiuzhynskyi
@Katiuzhynskyi_Andrii
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3021
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11156