Про українську мову
Анастасія Заматевська
На землі є безліч мов - маса вже про них розмов. Та про нашу - українську, мову наших прабатьків - не сирітську і не хлопську, а майбутніх поколінь - варто нам не забувати, чистоту оберігати! Бо вона є барвінкова, солов'їна, калинова, милозвучна і дзвінка, пречудова, золота, і прекрасна, гарна, ніжна, запашна, гнучка, розкішна, мелодійна, кольорова, материнська, колискова, багата, рідна і свята, навіть досить молода. Українську треба вчити, на весь світ її зростити. І назавжди пам'ятати - рідне треба шанувати!
2020-11-10 10:49:28
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Lelyana_ art
Чудовий вірш 😍. Добре, що нас попрохали їх написати, як пам'ять залишиться 😊.
Відповісти
2020-11-10 15:08:43
Подобається
Інші вірші поета
Мій світ уяви А щастя вже не за горами... Навіяно тобою Curas margarita somnia
Інші поети
Uina Ku
@mayor_hija
Miyako-san
@Sakura_san_
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
37
4
4333
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3323