Ти, я і ціле місто...

Анастасія Заматевська

Ту ніч запам'ятаю назавжди, блукання душ дворами міста, між нами прірва, ніякої вражди, а дружба наша геть двоїста. Ми йшли під ліхтарями неба, а руки наші, ні, не дотикались, і більше нам нікого вже не треба, хоч стіни поміж нами не ламались. Ти довго мені душу відкривав, навіть дещо більше ніж потрібно, ти струни мого серця розривав, не знаю, чи було тобі всерівно... Багато пам'ятаю з тої ночі - ті посмішки, ті жарти, ті слова; і фраза, що ти мовив очі-в-очі, вона мене до думки довела... - Стривай, ти їдеш завтра?- Так... - Залишся ще на день, будь ласка! Слова летіли, мов літак... Здалося, що навколо казка... Поїхала і душу твою сколихнула, але чекай мене не раз, на тому ж місці, де ніч огорнула й подарувала нам мільйони фраз!

2021-01-22 21:54:24

4

0

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

3266

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12631