Подивися на мене...

Анастасія Заматевська

Мій світ перевертається од нього - чаруюче-небесно-ніжного, палкого. Пронизливо-пекучого, ясного, любовно-літнього, тривкого. Кохаю я його не менш за тебе, нехай не буде це для тебе таємниця. Віддам я лиш тобі усю себе, мені це уві сні повсякчас сниться. Він-таємничий погляд твій, не руш же світ мій лютий. Пора кінчати наш чудний двобій, але такий здійнятий, незабутий...

2020-11-08 14:28:26

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Lelyana_ art

Як ніжно і душевно😌💫

Відповісти

2020-11-08 18:39:17

Анастасія Заматевська

@Lelyana_ art дякую дуже, привід був все таки 🙃😅

Відповісти

2020-11-08 18:40:40

Інші вірші поета

Любов у повітрі Про українську мову Море думок Відвертості

Інші поети

mrs_nali

@mrs_nali

Tigerclawandtigertail

@tigerclawandtigertail

Ms. Nothing

@ms_nothing

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

2716

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12348