Подивися на мене...
Анастасія Заматевська
Мій світ перевертається од нього - чаруюче-небесно-ніжного, палкого. Пронизливо-пекучого, ясного, любовно-літнього, тривкого. Кохаю я його не менш за тебе, нехай не буде це для тебе таємниця. Віддам я лиш тобі усю себе, мені це уві сні повсякчас сниться. Він-таємничий погляд твій, не руш же світ мій лютий. Пора кінчати наш чудний двобій, але такий здійнятий, незабутий...
2020-11-08 14:28:26
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Lelyana_ art
Як ніжно і душевно😌💫
Відповісти
2020-11-08 18:39:17
1
Анастасія Заматевська
@Lelyana_ art дякую дуже, привід був все таки 🙃😅
Відповісти
2020-11-08 18:40:40
1
Інші вірші поета
Вечірні пісні соловейка Випробування Вільна правда Любов у повітрі
Інші поети
Ava Brown
@avaontiana08
Anjali_ R
@rawatanjali949
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2357
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12372