Собі подібних  
Andrii Grek
Ви зліпите собі подібних коли підете Ви злі тепер, як пси все мітите Ви сліпите самі себе погаслим світлом Я не жалів тебе допоки сам не учинив так підло Я на репід знов ставлю світ так легше в слід Минулих літ як слід сховати стид Я майже встиг на тих вустах застиг навмисне Та тишина ще до тепер краєчок серця тисне А тоді слова спонтанно лилися фонтаном Я їх на вус мотав кружляв у танго Разом із сленгом я був зеленим Так впевнено і наполегливо із світлом денним З нічними вогниками і напів обпавшим кленом Прискорював я швидкість крові у венах Я переконував себе що все не просто так Я денсав змінюючи кроси і на пляжі босим в такт Жив нестандартно й вперто не для понту Не варто було ті конверти дерти і у вогонь ту Правду, тому і на десерт ту зраду Така вже карма скільки людей й все марно Так мало було мені потрібно для днів плідних Та як піду чомусь не зліплю я собі подібних.  
2021-08-24 19:08:20
3
0
Інші вірші поета
... Назва Сліди людини Не змінилися
Інші поети
Sweet_ k452
@sweet_452
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Анастасія
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13067
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5510