Трембіта – це один із найпрекрасніших та найбільш старовинних музичних інструментів в Україні. Його діаметр складає близько 30 міліметрів, а довжина – близько 3 метрів. Труба без клапанів збільшується ближче до розтрубу. Діапазон звуків – до 3 октав, а висота звуків залежить від того, наскільки сильно музикант вдуває повітря.

Цей духовий інструмент занесений до Книги рекордів Гіннеса як найдовший у всьому світі. Найбільша довжина трембіти – 8 метрів, а звук чутно на відстані 10 кілометрів! Майже усі туристи, що відвідують Карпати, зустрічають музичне чудо в музеях, на ярмарках і навіть у будинках місцевих жителів.

У чому особливість трембіти? Чому вона стала головною гордістю гуцульських майстрів? І чому мандрівникам варто обов’язково познайомитися з культурою трембітування?

Ніхто досі не може визначити точний час створення цього інструменту, проте до побуту гуцулів він увійшов дуже давно. Його також використовували бойки, лемки та інші етнічні групи Карпат. Та все ж саме гуцульська трембіта увійшла в історію.



У давні часи гуцули використовували її як сигнальний і комунікаційний інструмент. Трембіта буде першим годинником для жителів Карпатських гір. Пастухи в полонинах могли визначити час лише за тінню, яку відкидав інструмент. Ватаг кошари, або, як його ще називали – потрембач, ставав обличчям до сонця, підіймав трембіту і визначав час.

Гудіння трембіти сповіщало про початок і кінець робочого дня, народження дитини, смерть, наближення ворогів. Воно повідомляло про вихід отари в гори, початок роботи плотогонів. Завдяки цим звукам до поселення виходили мандрівники, що заблукали, а чабани спілкувалися між собою.

Сьогодні цей інструмент використовується як сигнальний дуже рідко. Тепер він виконує музичну функцію. На фестивалях і ярмарках можна побачити справжні ансамблі з етнічними інструментами. Проте в Карпатах досі є селища, де гудіння трембіти сповіщає про приїзд музичних колективів, початок урочистостей на свято або ж смерть когось із жителів.

Виготовлення трембіти як ритуал



Створення такого музичного інструменту вимагає майстерності й терпіння. Зовні все виглядає просто і зрозуміло:

• Прямий стовбур смереки обстругують.

• Смереку розколюють уздовж стовбуру, виймають звідти серцевину.

• До отвору вставляють мундштук (який звуть муштуком чи пищаком), а стінки порожнього конуса обгортають корою берези.

• Виріб вимочують у водах гірських рік для кращого звучання.

Проте, виготовлення трембіти – не настільки простий процес, як здається. По-перше, інструмент виготовляють виключно з так званої громовиці – тобто смереки, в яку колись влучила блискавка. Лише блискавка здатна так рівно і правильно розчахнути стовбур. Тільки таке дерево дає ідеальний звук. До того ж трембіта з громовиці, згідно з повір’ями, відганяє злих духів.

По-друге, смерека, до якої влучила блискавка, повинна бути не молодшою ніж 120 років. Знайти такий «скарб» неймовірно складно. Майстри тижнями блукають лісами в пошуках сухої громовиці, яка буде звучати ідеально і матиме правильну енергетику. Весняна заготовка деревини – справжній ритуал, як і виготовлення трембіти.

Також варто зазначити, що лезо топірця заганяють в деревину лише не більш ніж на 15 сантиметрів. Майстер мусить бути дуже обережним і уважним, як ювелір. Якщо деревину не виходить розчахнути на дві однакові частини, інструмент можна викидати. Він не звучатиме.

Де побачити трембіту?

Гуцульська трембіта – це рідкісний і дорогий інструмент. Залишилось не так багато майстрів, які здатні виготовити таке чудо. Сьогодні трембіта стала прикрасою музейних і приватних колекцій. Також її іноді можна зустріти в якості сімейної реліквії.

Туристи можуть відвідати ярмарку майстрів у Косові, Івано-Франківської області. Іноді там можна придбати інструмент чи просто спробувати на ньому зіграти. Це, до речі, дуже непросте завдання, яке вимагає справжньої майстерності.
Кожен мандрівник мусить хоча б один раз побачити трембіту. У цьому інструменті – уся душа Гуцульщини, яку можна пізнати, якщо почути пісню трембітарів.