Світлі демони
Мої очі бачать відтепер тільки світло, хоч би як не кричав, що в ніщо не вірю. Хоч би як не сидів поміж тіней, вони бачать світло. Хоч би як в темноті я не спав, перед очима світла густа пилина. Хоч би як в душі не ридав, чомусь гріє та теплота. Їште мене теплі демони. Хай буде так. Я всеодно знайду той темний куток, де я буду ридать. Їште мене фотони світла. Хай я згорю. І тепер стану вільним, як колись і був. Хай стану попелом, хай розлечусь. На ваші душі добрі. На вашу мольбу. Відтепер ти мене не згадаєш ніколи. Я в минулому тепер. Я тепер попіл. Не буду феніксом. Не хочу їм бути. Навіщо знов воскресати? Щоб потім забутись?
2020-11-03 12:15:52
7
0
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
2891
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11524