Світлі демони

Ілля Срібний

Мої очі бачать відтепер тільки світло, хоч би як не кричав, що в ніщо не вірю. Хоч би як не сидів поміж тіней, вони бачать світло. Хоч би як в темноті я не спав, перед очима світла густа пилина. Хоч би як в душі не ридав, чомусь гріє та теплота. Їште мене теплі демони. Хай буде так. Я всеодно знайду той темний куток, де я буду ридать. Їште мене фотони світла. Хай я згорю. І тепер стану вільним, як колись і був. Хай стану попелом, хай розлечусь. На ваші душі добрі. На вашу мольбу. Відтепер ти мене не згадаєш ніколи. Я в минулому тепер. Я тепер попіл. Не буду феніксом. Не хочу їм бути. Навіщо знов воскресати? Щоб потім забутись?

2020-11-03 12:15:52

7

0

Схожі вірші

Всі

Нарисую солнышко :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...

42

1

1829

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11718