ВІРШІ

Квіла Безодня

Оті всі вірші́ як та сира правда: Метафор не вистачить позатикати ними діри. Той забідкався - лишився без чужої ліри, Нема йому відвертості, обклавсь котами. Той і сам кіт і небуття лиже в комі: Слинявить мікрофони під софітом тьмяним, так завзято. І видно, творчість мала б бути чогось варта, Аби достукатися, чи то до себе, чи хоч до кого. Той тихий, як саме безвітря, та ковток диму, Що паморочиться в голові на психоделій вежі: То концентрат витриманості в ньому, то хао́с належний, І хочеться впізнати в тому своє недоречне, як квиток-стимул. Той поруч на дивані, чи то в реальності іншій, чи в тій самій На то споглядає широкими своїми словами мовчить безмежно І я забула, як то вже розпізнати ті межі, де колись зрештою Все стане на свої сліди, коли переодягнуся в нього, опинюсь на його лаві. Отож як павутиння вицвіле розкриє свої квіти суму, Я приповзу тією протидією всьому́ І стану голосами Під витонченим небуття волоссям. Лише поклич.

2023-09-28 11:49:09

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11480

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

108

16

9641