н е с у д и л о с ь
Я надсилала тобі повітряні цьомки, та, на жаль, ти чомусь розглядав вазонки, я бажала мати з тобою спільні знимки, але, мабуть, у нас зовсім різні напрямки. Хотілося їхати з тобою у одному вагоні чи бігти разом у марафоні, та ти знову щось писав у своєму телефоні, і, здавалось, мої сльози вже надто солоні. Я закохалася в творчість твою, а ти ж навіть описав мене мавкою лісовою, і був момент, коли я стала для тебе особливою, та, мабуть, не судилось бути щасливою. © Блакитноока
2021-06-06 16:00:52
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
R E
Після таких віршів хочеться підійти та обіняти автора. Такі круті люди заслуговують найвищих та найщиріших почуттів.
Відповісти
2021-06-12 13:34:57
1
Блакитноока
@R E щиро дякую! Це так круто, коли оцінюють твою роботу. Мені дуже приємно!
Відповісти
2021-06-12 18:46:05
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11407
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
1690