Щастя, ти де?

Блакитноока

А ти — затята песимістка, І темперамент меланхоліка в додачу маєш. Мелодії сумних пісень завжди вмикаєш. І щоб не сталося з тобою, Куди б твій шлях далекий не звернув, Повіриш швидше у погане, У зраду, біль, хворобу чи нещастя, Ніж будеш щастя стерегти. Його ж для тебе не існує, Здавалось, шторкою закрилося від тебе, Сховалось без нагальної на те причини, Аби творити іншим світлу путь, Сидить і потай з тебе насміхається, А інших береже від бід. Хоч мрієш ти про нього день у день, У снах ви зустрічаєтеся часто, А наяву — як вороги. І досі зрозуміть не можеш Чи ти насправді песиміст, Чи реаліст, який у зло повірить, А в думах своїх буде сподіватись на фортуну. © Блакитноока

2021-04-24 15:45:04

Інші вірші поета

покоління битих колін м а т е м а т и к а ц і л у й А хотілось би...

Інші поети

Rúben Magalhães

@RuMagalhaes

Adam Topciy

@gust_smoke

Palak Verma

@PalakVerma

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

9180

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12431