Чорний ворон на могилі плаче
Сніданок з Едемом
Чорний ворон на могилі плаче Сльози його - це краплі дощу Ти ж теж бачиш його бідолашну душу? Він плаче за тим, кого втратив За тим, хто був його другом За тим, хто був його любов'ю За тим, хто був його мрією та долею. Він плаче, і плаче, і не може зупинитися Його сльози ллються, як ріка вони затоплюють його серце І воно наливається чорною кров’ю. Він занурюється в океан горя, Втрачає звʼязок з нашим світом, Його очі не бачать більше неба й поля Він не може претендувати на наше повітря. Прошу, вороне, тільки дихай Мені бракуватиме тебе, Мій любий друг Ти не був людиною, Ти був більш людяним за мене.
2023-10-15 13:04:58
5
0
Інші вірші поета
Without name 3 лютого 2015 року Без душі 26 січня 2015 року libertatem 24 лютого 2015 року Набридла самотність
Інші поети
Hannah
@hananahQbanna
Siriin
@Siriin
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12199
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3949