Дорога до крамниці під мостом

Сніданок з Едемом

Моє життя лиш страждання і біль Серед сотень дібров і тисячі мрій. Я почав писати без сумління І тепер я українець, і тепер я свій. Раніше мене не знали люди Та в своїх колах я був відомим За вікном уже місяць не лютий А я в фуфайці в крамницю по бруду. Надворі темно до болі в очах, Ліхтар як смолоскип, палає мов сонце. Вже пізно та діти кричать, Все бояться під ліжком монстра. А в цей час я вступив не туди, Підняв ногу і далі в дорогу. Я боюсь в душі пустоти, А ще залишитись голодним. Я забув вам сказати, що бідний Опівночі йду до моста Я забув вам сказати, що мрію Побачити Ісуса Христа. Я хочу йому розказати, Про те що маленька дитина Без світла не може спати, Як я без своєї родини. Я хочу йому показати Наш світ і наше життя, Як помер мій батько і померла мати І хай скаже що це небуття. Я готовий за нього померти Як він помер за всіх нас, Але діло в тім що я не безсмертний І вразливий як плексиглас. Мій світ лиш ідея і план, Мій світ це його задумка. Як можна знущатись з цих дам, Яких підбирають в попупотках. Тепер уявімо себе На місці цього козла Він сидить собі на небі І в ньому безкінечно зла. Він дозволяє самому собі Дивитися в очі тим людям, Які життя віддали на війні, Тих, що поливали брудом. І йому по барабану на них, Він гучно грає на ньому, А комусь ховати рідних, А комусь ховати бездомних. Попільничка лежить на коліні, Моє серце ось-ось загине... Я не сказав головного: понині Сам помирай за самого себе.

2020-05-19 15:50:08

5

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11208

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1033