Дорога до крамниці під мостом
Моє життя лиш страждання і біль
Серед сотень дібров і тисячі мрій.
Я почав писати без сумління
І тепер я українець, і тепер я свій.
Раніше мене не знали люди
Та в своїх колах я був відомим
За вікном уже місяць не лютий
А я в фуфайці в крамницю по бруду.
Надворі темно до болі в очах,
Ліхтар як смолоскип, палає мов сонце.
Вже пізно та діти кричать,
Все бояться під ліжком монстра.
А в цей час я вступив не туди,
Підняв ногу і далі в дорогу.
Я боюсь в душі пустоти,
А ще залишитись голодним.
Я забув вам сказати, що бідний
Опівночі йду до моста
Я забув вам сказати, що мрію
Побачити Ісуса Христа.
Я хочу йому розказати,
Про те що маленька дитина
Без світла не може спати,
Як я без своєї родини.
Я хочу йому показати
Наш світ і наше життя,
Як помер мій батько і померла мати
І хай скаже що це небуття.
Я готовий за нього померти
Як він помер за всіх нас,
Але діло в тім що я не безсмертний
І вразливий як плексиглас.
Мій світ лиш ідея і план,
Мій світ це його задумка.
Як можна знущатись з цих дам,
Яких підбирають в попупотках.
Тепер уявімо себе
На місці цього козла
Він сидить собі на небі
І в ньому безкінечно зла.
Він дозволяє самому собі
Дивитися в очі тим людям,
Які життя віддали на війні,
Тих, що поливали брудом.
І йому по барабану на них,
Він гучно грає на ньому,
А комусь ховати рідних,
А комусь ховати бездомних.
Попільничка лежить на коліні,
Моє серце ось-ось загине...
Я не сказав головного: понині
Сам помирай за самого себе.
2020-05-19 15:50:08
6
0