За цей вірш мене посадять
(18+)
Я люблю її як Гідазепам Ми сумісні з нею як депресія та Золофт, Вона - моє золото. Навіщо мати хоббі, коли ти тримаєш на руках водопад емоцій, Я в точності знаю на що вона здатна І скільки б пігулок я не кидав у рот, Розуміння це початок здорових відносин, А я ніби шарю в них тільки до осені. Вночі йди в аптеку по додаткову дозу, Щоб не зійти з глузду - тільки вона допоможе Я закоханий по вуха, по ніздрі, по вени Так жадаю космосу, а опиняюсь вдома у неї. Коли почнеться сон якщо ти випила 2 банки рево? Чергова істерика з твоїх вуст починається з мене, А я напевно просто хотів прочитати тобі про любов Чи недаремно ми побачилися знову? Кожен день, грубо кажучи, випробування яке я не пройшов Я досі на першому рівні, кращий серед гірших Батьки ждуть від мене якесь шоу, А все що я можу це засунути пальця в рот щоб дезинфікуватися від дезінформації Еволюція в сраці, за милю стрільба, а ми удвох зі смертю в танці, яка окупація? Я не вірю ні в рай ні в реінкарнацію, невже на моїх генах нитки обірвуться, я не побачу своїх дітей, але глобально я не впливаю на популяцію. Всілякі патріотичні традиції, я наче в Дахау родився, «Все з часом змінюється» , але відношення до тебе Україно, не зміниться. Я завжди був відвертим, ти мені подобаєшся. “спец. операція» - я вам що Гулівер? Але не настільки щоб віддати за тебе життя, Воно в мене одне, надіюсь ти розумієш «Військовий стан», коли в країні війна це не годиться.
2024-04-26 16:55:03
0
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
2498
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11348