Ти лише зброя

Юлія Богута

Послухай. Я не знаю, скільки під ребрами залишилося сили та часу. Скільки ще воно зможе триматись, видаваючи рваний стук. Я не знаю, ще скільки поштовхів воно встигне зробити під трансом, Тому просто читай, що я пишу, доки думки ще є поміж рук. У легенях замало повітря. Скоро зникне й воно серед губ. Пам'ятаєш, колись я всміхалась і читала вірші під дощами, Доторкалася пальцями пальців та читала твої думки? Подивися на мене зараз. Синяки під моїми очами. Пневмонічні легені, мовчання. Ти приніс мені дим крізь роки. Ти приніс мені війни словами. Хоча міг просто взяти й піти. Так було б набагато легше, аніж завжди на тебе чекати. Тільки знаєш, чекати, не хочу. Я втомилась від дурості днів. Я втомилась тебе розуміти і брехню із душі стирати. Бо усе це немає сенсу. Як би ти цього всього не хтів. Ти сліпий. Ти глухий. Ти — лиш зброя. Я не хочу, щоб ти мене вбив. Тому слухай усе це. Послухай. Я не хочу тебе більше знати. Тебе хтось вже чекає із фронту. Хтось покраще ніж я. Хтось свій. В мене так мало сили та голосу, що я навіть не хочу кричати. І тобі не пораджу кричати. Краще руки у зброї зігрій. Ми ніхто. Лише люди. Лиш правда. Я — своя. І ти теж лише свій.

2023-02-07 17:22:40

14

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Микола Мотрюк

А ще чув різні історії про ПТСР... Коли батько механічно зламав синові шию, бо той стукнув тата по плечі, коли він спав на кріслі перед телевізором... Або, коли чоловік вночі ледь не задушив дружину (через це вони й розлучились), бо йому наснились жахіття війни... Таких історій багато...

Відповісти

2023-02-07 17:46:48

Подобається

Юлія Богута

@Микола Мотрюк знаю. Теж було на власному досвіді. І розмови уві сні. І дах який їде. І рефлекторні удари спросоння. І шарахання від феєрверків

Відповісти

2023-02-07 17:48:45

Подобається

Морок Неферат

@Юлія Богута серія віршів, бо бачу обкладинки одинакові

Відповісти

2024-05-12 19:28:52

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11353

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3171