Німий диван
«Все моє життя - це суцільні дупи. Різниця тільки в розмірах та вазі» (Диван із книги "Відьмина служба підтримки") Я відчуваю себе диваном — така ж не жива й громіздка, Стою на одному місці, неначе ті меблі — німа. І бачу суцільні дупи — різниця лиш в їх вазі, У штанях, спідницях, об'ємах. Можливо, й в чиїсь руці, Яка ненароком торкнеться, погладить ледь-ледь чорний бік. Надіюсь, колись це минеться, настане той Новий рік, І я, загадавши бажання, засну знов живою, без ран.  Та поки що, люди — сідниці, а я — лиш німий диван. Посилання на книгу: https://www.surgebook.com/chornylna/book/vidmina-sluzhba-pidtrimki
2022-10-08 20:52:42
17
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Opinions Discuss
Прочитав вірш, і мене наштовхнуло на таку думку, що тут виражене життя буденності. Доволі часто в нашому житті трапляються люди, які вилазять нам на голову і їм зовсім однаково на те, що ми думаємо і на наші почуття. Але не так рідко трапляються і ті люди, які нас любитимуть і поважатимуть. Нехай в твоєму житті буде останніх людей більше. #ЧВ
Відповісти
2022-12-15 19:28:10
Подобається
Nadine Tikhonovitch
Хто громіздка? Ти громіздка?!!! Не сміши моїх овець) Інколи також здається, що я не бачу нічого, окрім сідниць. Не знаю, чи диван я, але поки що враження, ніби не сідниці на мені, а я у сідниці))) А хочеться на діван... Показати йому своє пузіко і вкрити дупцю ковдрою... Ех... #чв
Відповісти
2022-12-16 18:25:23
Подобається
Nadine Tikhonovitch
Оу, я вже коментувала цей вірш)))
Відповісти
2022-12-16 18:26:01
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11966
Нарисую солнышко :)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
2039