Німий диван

Юлія Богута

«Все моє життя - це суцільні дупи. Різниця тільки в розмірах та вазі» (Диван із книги "Відьмина служба підтримки") Я відчуваю себе диваном — така ж не жива й громіздка, Стою на одному місці, неначе ті меблі — німа. І бачу суцільні дупи — різниця лиш в їх вазі, У штанях, спідницях, об'ємах. Можливо, й в чиїсь руці, Яка ненароком торкнеться, погладить ледь-ледь чорний бік. Надіюсь, колись це минеться, настане той Новий рік, І я, загадавши бажання, засну знов живою, без ран. Та поки що, люди — сідниці, а я — лиш німий диван. Посилання на книгу: https://www.surgebook.com/chornylna/book/vidmina-sluzhba-pidtrimki

2022-10-08 20:52:42

17

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Opinions Discuss

Прочитав вірш, і мене наштовхнуло на таку думку, що тут виражене життя буденності. Доволі часто в нашому житті трапляються люди, які вилазять нам на голову і їм зовсім однаково на те, що ми думаємо і на наші почуття. Але не так рідко трапляються і ті люди, які нас любитимуть і поважатимуть. Нехай в твоєму житті буде останніх людей більше. #ЧВ

Відповісти

2022-12-15 19:28:10

Подобається

Nadine Tikhonovitch

Хто громіздка? Ти громіздка?!!! Не сміши моїх овець) Інколи також здається, що я не бачу нічого, окрім сідниць. Не знаю, чи диван я, але поки що враження, ніби не сідниці на мені, а я у сідниці))) А хочеться на діван... Показати йому своє пузіко і вкрити дупцю ковдрою... Ех... #чв

Відповісти

2022-12-16 18:25:23

Подобається

Nadine Tikhonovitch

Оу, я вже коментувала цей вірш)))

Відповісти

2022-12-16 18:26:01

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12356

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

2788