Так, я в нормі...
...і ти прокидаєшся зранку о шостій, розплющуєш ледве очі,
Не хочеш нічого від цього світу, та й жити відверто не хочеш.
Заплющуєш очі назад на хвилину, чекаєш наступний будильник,
На третій стаєш босоніж на підлогу — холодну, як той могильник.
Повзеш коридором на кухню, без світла. В очах знову чорні плями.
Стараєшся каву залити окропом, щоб ненахилятись, як в храмі.
Ковтаєш гірку, ядовиту отруту, від неї злізає шкіра.
Та з цим хоча б можна пожити подовше. Така собі недомрія.
Все краще ніж знов без свідомості, тихо, приходити якось до тями.
Життя — самогубство, коли ти людина. Життя — наче чортова драма.
А далі робота, думки, окуляри, які ти знімаєш без сили,
Щоб більше не бачити світу та снігу, холодні замерзлі могили.
Щоб більше не чути — навушники в вуха і най світ цей котиться в прірву.
Коли все одно всі загинуть і згинуть, а може нас просто підірвуть.
На сотні шматочків, на м'ясо шматками, на кістки розтрощені болем.
Не бачити світу. Не слухати вітру. Блукати дворами по колу.
І знову у глотку залити каву, щоб вечором впасти без сили
Та чесно брехати знайомим чи друзям, що «Так, я сьогодні щаслива».
Що «Так, я у нормі, хоч світла немає та знову по місту тривога».
Брехати і знати, що це все не норма, а гумор дурний у бога.
2022-12-06 18:13:02
10
0