end of Martin
Прожектори вмирають повільно,
Розсипається сенс у кожному згаслому дні,
Мов сипучий пісок, крізь долоні німі,
Щось наближається впевнено і невпинно.
Червоним намистом сипляться роки,
Грімницями стеляться ехо розмов,
В яких необачними, смілими кроками
Звільняв своє серце від пут і оков.
На межі між уявним та справжнім тримав рівновагу,
Відпустивши думки на царину мрій,
І усе найдорожче поклавши на ваги,
Розгорався у герці душевних стихій.
Нашкребти б того світла у згадках минулості,
Відкупорити щастя і пить до нестями,
Без вагань розігнатись й всім серцем зануритись,
Та не все розміняти у світі думками.
На темнім полотні, блакитними та білими нитками,
Востаннє вишию сузір'я зі своїх думок і згаслих мрій.
Все, що не заллєш вином й не затуманиш цигарками,
Залишу я на спадок років й в колиску зімлілих стихій.
Погляну востаннє на вірші з минулого, німі бутафорії,
Зупинюсь лиш на мить, повернусь наостанок ,
І прошепчу: "Цікава історія, цікава історія"
Й крадькома усміхнувшись, попрямую назустріч прийдешньому ранку.
2023-10-14 13:27:49
1
0