Грандбатько (до дідуся Міші)
Віталій Босий
Летять повз мене, мов птахи, літа, Були часи, як був ще зовсім юний... На чорній сукні похилилися жита, Звучить бандура, плачуть тужні струни. Як ще тоді, я пам'ятаю осінь. Кудись одно бредуть вже зморені воли, А я до них рушаю по сільській дорозі, Не маючи охоти, й досі плинуть кволі... Куди йдете? Де шлях ваш буде? Мовчать. Отак й похмурі сірі люде - Щось будувать, щось планувать... Де мій раніш минав десяток, Сьогодні забудовують новим - Інноваційним, пріоритетним, Нерідним й зовсім не живим. Усі квапливо плинуть поміж мене, А він на човні без тривог удаль... Пливе. Ніколи думкою мене не омине Його прощання і моя печаль. Сам собі знайда й вмілий адмірал, Чужим ставком пливу назустріч небу. Так й не зустрів... Мабуть, вбачаю я таку потребу. Але поодаль вже чекає мене зрушений причал.
2021-05-21 18:00:26
1
0
Інші вірші поета
end of Martin Безіменний №35 / планетарій згаслих сонячних систем
Інші поети
GRAFO
@grafo
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2738
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5014