MCMXCIV - MCMXCVI
Віталій Босий
В наших словах занадто багато сенсу, В наших думках занадто багато шторму, Й пошук не має ніякого інтересу, Якщо забуваєш дорогу додому. Ти знаєш, що може смертельно вдарити, А що налякати своєю неясністю. Й думаєш, що нічого не може затьмарити Давно перевірений компас твоєї реальності. Картковий будинок змітає вітром надії, Руки круп'є сміються над кожною спробою Повернути на місце все, що розвіяла Така ненадійна духовна жадоба. Я дивлюся з тобою на чорні хмари, Хмари пильнують за нашою втомою. Та чекають, як вдарять, вселяють кошмари, З кожним разом, все більше і більше знайомі Це те, що ми зберегли до сьогодні, Стрільці давно зникли, в небі стихли стріли.. Тримаймось - йдемо край безодні. Проведи мене до своїх небосхилів. Небо встелене болем розшкрябаних ран. Не дивися назад - хвилі надто живі, Звірся з картою моря, мій капітан. Я поправлю вітрила на кораблі. Прийшов час
2021-05-21 19:43:27
3
0
Інші вірші поета
end of Martin Uranus-220Y5X26Z.. автобіографія ххх Лелека
Інші поети
Liv
@L_Iv
Roos
@roos177_
Схожі вірші
Всі
Закат декабря
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
В сердце бьёт в бешенстве пульс, Остановить его нечем й боюсь В груди разгорается тёплый огонь , Что пламенем рушит спокойствие й фантазии снов... В личном пространстве сшибает мосты, Наши глубины сжимая в пути Стали с личной ближе наш мир, Вера в чувство пораждая искры Воля свободы кречит только внутри, Больше не сможет затронуть мыслей синевы, Небо в далёком закате зовёт за собой, Где можно побыть с тишиной лишь одной ... Не стоит тревожить прекрасный момент , Тебя не хватает очень со всем В рассвете остался твой запах кофе с утра, Грусть поглотила весь разум струна, Под холод оттенка вновь декабря , Узоры яркого солнца с собой уводя ...
35
4
2240
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1820