MCMXCIV - MCMXCVI
Віталій Босий
В наших словах занадто багато сенсу, В наших думках занадто багато шторму, Й пошук не має ніякого інтересу, Якщо забуваєш дорогу додому. Ти знаєш, що може смертельно вдарити, А що налякати своєю неясністю. Й думаєш, що нічого не може затьмарити Давно перевірений компас твоєї реальності. Картковий будинок змітає вітром надії, Руки круп'є сміються над кожною спробою Повернути на місце все, що розвіяла Така ненадійна духовна жадоба. Я дивлюся з тобою на чорні хмари, Хмари пильнують за нашою втомою. Та чекають, як вдарять, вселяють кошмари, З кожним разом, все більше і більше знайомі Це те, що ми зберегли до сьогодні, Стрільці давно зникли, в небі стихли стріли.. Тримаймось - йдемо край безодні. Проведи мене до своїх небосхилів. Небо встелене болем розшкрябаних ран. Не дивися назад - хвилі надто живі, Звірся з картою моря, мій капітан. Я поправлю вітрила на кораблі. Прийшов час
2021-05-21 19:43:27
3
0
Інші вірші поета
Лелека палімпсест стрімголов Шлях
Інші поети
Arif Babatinca
@arif_babatinca
MARI
@marsikitsme
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
4648
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2333