ххх

Віталій Босий

Чаруюча темінь цілує у скроні Стихають вітри, замовкають слова Колихається зорі в чутливих долонях Колиса тихі ночі висока трава Замовкають думки на вигинах тіла І німіє контроль на тремтячих вустах Десь розжевріє голос мій і зімліє В мовчазних і палких паперових листах Затамується подих в мереживнім цвіті І дотичних до серця обрисів мрій Та розтопиться крига, і буде горіти У коханій тамуючій тиші нічній Я хотів би знеструмити нерви спокуси І артерії щастя розрізати вщент І залишитись в цій необласканій пустці Та не знайду коханню еквівалент Я хотів би забути суміжні дороги І розкреслені Богом обриси снів Де у шторм на твої спокійні пороги Я причалив човен своїх почуттів Розпалилися грози, труситься грім Не стихають дощі у самотнім саду В роздоріжжі думок і у серці моїм Я був щирий з тобою й на тебе накликав біду

2023-10-14 13:31:45

Інші вірші поета

хвилі Компаньйон спутник планетарій згаслих сонячних систем

Інші поети

Mila Kaminska

@Mila_Kaminska

Anna Gera

@my_own_story

Зоря́на Ніч

@zoryana_nich

Схожі вірші

Всі

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

8988

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11472