Лицарське кредо
Віталій Босий
Не хочу я дивитись на банальщину Й оманою всипляти твою душу, З скорботою дивлюся на бувальщину, З скорботою. Не плачу, але мушу. Все виплакати маю до краплини Й в той час, одраз, звільнить дитячі очі До тебе говорю, як батько до дитини, Мов батько, колихаючи, цілуючи щоночі, Співаю колискову, розказую казки. Сьогодні ми з тобою вже не діти, Не юнаки, а лицарі меча - Меча зі сталі. Ним не вбити, з ним злетіти, І підкорять знедолені серця. Не впасти, хоч життя відріже крила, Не повернуть - сміливим кроком йти. Ти пам'ятаєш як раніше ми безсилі, Нескорені тримались висоти? Моє дитя, моя любов, мій кращий друже, В веснянім полі маків і волошок, Тобі збудую форт незламний, дужий, З розбитих світанкових іграшок.
2021-05-21 18:03:44
1
0
Інші вірші поета
Штиль Компаньйон сон -I
Інші поети
泽明 王
@WangZeMing_Z85
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Вікторія Тодавчич
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
2015
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10368