Андромеда (до Ю.С.)

Віталій Босий

ми, мабуть й бачимо від того, що сяєш ти серед небес. й під тінню місяця блідого, в обіймах всесвіту, такого вже чужого, чи я воскрес? тобі лиш знати, Андромеда. вони не пояснять цих теорій - науки безсилі до двох сердець, й тільки нам писати свою історію, своїми юними, босими... досліджувати траєкторії - кохати, блукати десь. в порожнечі раніш мандрували одні. та тепер, як кажуть, "Капітане, на горизонті без змін". ми блукали в пітьмі. але ти поклади свою руку в мою, ти тепер не одна, я тепер не один, бо єдиними стали на цьому шляху. не поляжем в бою серед цих безголосих глибин. в переливах танку космічних химер ми створили свій, незрівнянний, безликий, світ. він може і не такий як в захопливих фільмах, чи у древніх писаннях Гомера, Але він не чужий, як цей. і тепер в нашому танку збережімо тут швидкоплинну мить, лінію тонку - де шляхи очей вкажуть нам маршрут.

2021-05-21 17:50:04

1

0

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1074

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3109