планетарій згаслих сонячних систем
Мовчати в сповіді осені, Сміятись з обіцянок вечору. Неначе ми кимось запрошені Щоб так напиватися втечами, Щоб так оп'яніти від марень. "Ми також колись були юними" - Старі фото шепочуть в майбутнє. Посмішки з вкрапленням суму Зачіпають незаймані будні: "Розмовляли й кохались надвечір, Чули птахів уранці, і як квітнуть дерева, Ранок з присмаком вишень, Вечір з присмаком правди, Десь уночі, принишклі, Й ми були безпорадні. Та сміялись крізь темінь, Хоч було не до жартів. Й в безпроглядній пустелі Ми навчились співати. Говорили з тривожною осінню, Довіряли обіцянкам вечору, Відчували ранкові роси, Всупереч всім тіням порожнечі. Коли імла розриває тишу, А небо пронизують метеорити - В твоєму саду квітнуть останні вишні, Що ще лишається як не любити?
2023-10-14 13:26:22
0
0
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3869
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12459