планетарій згаслих сонячних систем

Віталій Босий

Мовчати в сповіді осені, Сміятись з обіцянок вечору. Неначе ми кимось запрошені Щоб так напиватися втечами, Щоб так оп'яніти від марень. "Ми також колись були юними" - Старі фото шепочуть в майбутнє. Посмішки з вкрапленням суму Зачіпають незаймані будні: "Розмовляли й кохались надвечір, Чули птахів уранці, і як квітнуть дерева, Ранок з присмаком вишень, Вечір з присмаком правди, Десь уночі, принишклі, Й ми були безпорадні. Та сміялись крізь темінь, Хоч було не до жартів. Й в безпроглядній пустелі Ми навчились співати. Говорили з тривожною осінню, Довіряли обіцянкам вечору, Відчували ранкові роси, Всупереч всім тіням порожнечі. Коли імла розриває тишу, А небо пронизують метеорити - В твоєму саду квітнуть останні вишні, Що ще лишається як не любити?

2023-10-14 13:26:22

Інші вірші поета

статика та істмен кодак I гієни Тет-а-тет

Інші поети

Твой человечек

@lania

Vorozhka

@Vorozhka

Beautifulinwhite

@Beautifulinwhite

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

108

9569

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1134