планетарій згаслих сонячних систем

Віталій Босий

Мовчати в сповіді осені, Сміятись з обіцянок вечору. Неначе ми кимось запрошені Щоб так напиватися втечами, Щоб так оп'яніти від марень. "Ми також колись були юними" - Старі фото шепочуть в майбутнє. Посмішки з вкрапленням суму Зачіпають незаймані будні: "Розмовляли й кохались надвечір, Чули птахів уранці, і як квітнуть дерева, Ранок з присмаком вишень, Вечір з присмаком правди, Десь уночі, принишклі, Й ми були безпорадні. Та сміялись крізь темінь, Хоч було не до жартів. Й в безпроглядній пустелі Ми навчились співати. Говорили з тривожною осінню, Довіряли обіцянкам вечору, Відчували ранкові роси, Всупереч всім тіням порожнечі. Коли імла розриває тишу, А небо пронизують метеорити - В твоєму саду квітнуть останні вишні, Що ще лишається як не любити?

2023-10-14 13:26:22

Інші вірші поета

untitled вчися літати спутник Шлях

Інші поети

Юрий Voituk

@yura2016_voituk

Dan

@Nadayass2001

Bad Trip

@B1Sod

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16498

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

103

4968