планетарій згаслих сонячних систем
Мовчати в сповіді осені,
Сміятись з обіцянок вечору.
Неначе ми кимось запрошені
Щоб так напиватися втечами,
Щоб так оп'яніти від марень.
"Ми також колись були юними" -
Старі фото шепочуть в майбутнє.
Посмішки з вкрапленням суму
Зачіпають незаймані будні:
"Розмовляли й кохались надвечір,
Чули птахів уранці, і як квітнуть дерева,
Ранок з присмаком вишень,
Вечір з присмаком правди,
Десь уночі, принишклі,
Й ми були безпорадні.
Та сміялись крізь темінь,
Хоч було не до жартів.
Й в безпроглядній пустелі
Ми навчились співати.
Говорили з тривожною осінню,
Довіряли обіцянкам вечору,
Відчували ранкові роси,
Всупереч всім тіням порожнечі.
Коли імла розриває тишу,
А небо пронизують метеорити -
В твоєму саду квітнуть останні вишні,
Що ще лишається як не любити?
2023-10-14 13:26:22
0
0