Ad Mortem
Щоденник меланхоліка
Я біг вперед і все вперед, Однією думкою пройнЯтий: Я лиш хотів знайти де смерть Мене не зможе відшукати. Із серцем, наче камінь, біг Отак, надією пройнятий. Крізь ліс дорога та вела. І місяць, бачачи мої блукання, Світив мені, хоч я і знав... Я добре знав, що все це марно. Із серцем, наче темінь, біг Отак, я світлом тим пройнятий. І на шляху мені зустрілась тінь, Одягнена в багрові шати. І я спитав її: "О тінь, Скажи де спокій відшукати?" Отак, зі страху тремтячи, Спитав я, неминучістю пройнятий. І відказав мені той дух: "Де горизонт і власна тінь Тебе не зможе наздогнати, Знайдеш ти спокій у душі, Що його ти зажадав пізнати." Отак, обманутий я смертю, біг, Увесь надією втекти пройнятий...
2021-03-15 17:10:26
5
0
Інші вірші поета
Я кличу смерть... Dies Irae Все, що нас вбиває Любий щоденнику...
Інші поети
EVA .
@Aevez
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11546
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2753