Любий щоденнику...
Щоденник меланхоліка
Так набридло жити сірими днями, Сподіваючись, що завтра буде набагато краще. Вулиці пусті, як наші душі та серця, Невже таки нема для нас кращого життя? Ігноримо реальність, відгороджуємо час, Для того щоб забути про втрачений шанс. Здається ми змогли б прожити краще це життя, Якби навчились бачити де правда й де брехня. Так набридло кудись бігти, набридло поспішати Назустріч хеппі енду, що ніколи не настане. Ставши раз на ці граблі власних сподівань, Ми наступимо на них іще раз щоб не помічати, Що за нашими словами заховалась бездіяльність І очікуванням ніколи не змінити цю реальність. Вириваєм сторінки з усім, що хочемо сховати, Скажіть, чого ж іще від завтра нам чекати?
2021-03-01 11:19:50
2
0
Інші вірші поета
Ангел та його Химери Dies Irae Ad Mortem Продавець облич
Інші поети
Алиса Кингсли
@alisa_kingsleigh
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3665
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12547