Тріп
Псина
(18+)
Люди/людство- мій морфін. Я витягаю їх з кишені І, прямо так, з'їдаю з жмені, І в очах стрибає дельфін. Ось так я сам тамую спрагу- Ту темінь, що росте в мені, Тих демонів, що в голові; Що серце те тримають в страху. І ось, мій тріп- я весь темнію І сум вже дихає за вухом, Якого здавна вважав другом, Мій власний розум ген марніє. А я розтікся, мов на смертному лоні Бо цього світу я не вартий. Тоді ж беру пакет строкатий І сиплю порошок в долоню.
2021-12-19 12:40:25
3
0
Інші вірші поета
Псих Стою Знаєте, люди... Аа а Ааа ААА аАаа АаАА АаА аааА аа А А аАаА!
Інші поети
Arin lee
@XxunchartedXx
Roi De Libertad
@Hikari_4002
ami
@sourami
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3053
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11208