Вірші
Знаєте, люди...
Знаєте, люди як Фенікси:
Щоразу зі смутку відроджуються.
І навіть як стояти проти всіх –
Титани мов, з ними поборються.
Знаєте, люди мов вічнії:
Без зволікань ризикують усім, що є.
І навіть химери космічнії –
Для них неймовірно цікавеє.
Знаєте, люди – це демони:
Їдять одне-одного голодно,
Бувають кресалом і кременем,
Витераючи ноги мов об рядно.
Знаєте, люди ще й змії є:
Вбивають, лякаючись іншими,
Щосили захищають від всіх своє,
Хоч ці речі не є їм потрібними.
Знаєте, люди є людяні:
Вони мають плюси й недоліки.
І навіть, коли немов льодяні,
Всередині зрощують соняхи.
3
2
59
Чи варте це все того?
Чи варте це все того:
Приниження і крики й битви,
Слова, що ріжуться мов бритви
Підйоми – спуски, дарунки – вбивства,
Переживань вирва барвиста,
Блювота, недоспані ночі,
Коли нутро усе тріпоче;
Недоля, горе, і прокляття?
Так, варте! Того варте щастя.
9
6
213
Псих
Я хочу усіх повбивати,
По стінах розтирати крові,
А потім просто засинати
Під демонів голодні колискові.
Я незнаю: хто я; Хто Ви,
Проте, відомо одне точно:
Не вбивши, не уб'ю я і тривоги.
Бо ж працюю я (від себе) позаочно.
Ти тримав мене в омані –
Отже я в твоїм капкані?
Подивись!.. Я усміхаюсь:
Може я з тобою граюсь?
Може ти потрапив в пастку,
Пройшовши по моїх підказках?
Не це важливо вже, тварино!
На тебе накрапає слина?
Що некомфортно, страшно, суко?!
Твоєю смертю стану – круком.
Ти – моя здобич і худоба!
Кажу, людина як сві-до-ма...
7
2
216
Ох ці люди
Спочатку темрява була,
А потім Бог поплескав двічі,
Світло вдарило у вічі-
То з'явилися зірки.
Полатав Господь дірки,
Метеори у купки.
І планети утворив
З усяких каменів шматів.
На одній, подумав він,
Буде жити божий син.
Невіддомо як, з піску,
Він створив душу людську.
Та одразу усміхнулась
Й гратися в Раю метнулась.
Так, ширяючи, сміялась,
Доки не засумнівалась.
Господь дитину зрозумів,
З ребра дружину їй створив.
Танцювали ті і грали,
Ледве ноги не ламали.
Господь сказав про злющий плід,
Що чипати їм не слід.
Їх Адам і Єва звали,
Тих, що в райських кущах грали.
Так і жили, веселились,
Доки зі Змієм не зустрілись.
Та тварюка язиката
Підмовляла скуштувати
Плід, заборонений отцем.
Ті ж не мали волі діти,
Не вміли головой владіти.
Та й послухались дурнії,
Божі дітки молодії.
З'їли плід і побліділи:
Все таємне зрозуміли.
Господь все бачив, розізлився,
Зміїв замисел накрився.
Хоча, ні. Усе вдалося-
Людське вигнання відбулося:
Малих пустив отак із Раю-
"Нехай без мене виживають!"
Далі, знаєте самі!
Жили тихо ті малі
Та дітей понаробляли.
Розвивалися сім'єю,
Велитенською своєю.
Так росли і розмножались,
До семи мільярд добрались!
Боженьки для них немає-
Народ коріння забуває.
Подумав, злий якийсь мужик,
Що цій планеті треба "вжик".
Та й вирішив зробити дядько,
Велечезну бомбу "Катьку".
Щоби падала й БАБАХ!
Ідея ця блаженна, страх.
Дуже швидко розійшлася
Штука підривна якася.
Розметали, мов горіхи-
Не було воєнним втіхи.
Рішили зброю перезвати,
"Атомною" величати.
Почались великі війни,
Дружби стали не надійні.
Різав брату брат горлянку,
Пили братську кров зі склянки.
Божим дітям було мало
Далі душі холодали.
Люди, наче звірі стали,
Один- одного вбивали.
Господь не міг їх зупинити
І те що прагнули творити.
Рятунку точно вже нема,
Безсила совість та людська.
Дві війни страшні скінчили,
Тепер третю починають.
Бога мир зробить молили,
Та він уваги не звертає...
Билися усі до сміху,
Отака є людська втіха.
А почалося все з того,
Що забули діти Бога.
Доки народ в добро вірить-
Доти зло не заподіїть.
Отакі ці люди "добрі",
"Чистословні" і "хоробрі".
Тож подумай ти спочатку,
Як вславлятимеш нащадків-
Подоби божих тих дітей,
Що не згадають свого татка!
Спочатку темрява була?
Авжеж! І зараз тут вона.
5
0
219
нескінченність
І знов на тім я самім місці,
І знову розпач бачу в мисці,
І знов у небі сяє Сонце,
І знов зачинене віконце,
І знов світає, знов тьмяніє,
І знов кричить і знову ниє,
І знов мене дзьоба ворона,
І знов в душі тяжіє втома,
І знов стіну лиш сіру бачу,
І знов вірші пишу і плачу,
І знов у сутінках я спати,
І знов світання не вітати,
І знов гадаю ще немає,
І знову смисл пропадає,
І знов мій страх, бажання смерті
Зійшлись в бою - всі горді, вперті,
На дворі темінь опадає:
Знов в душі вогник запалає...
7
0
438
Аа а Ааа ААА аАаа АаАА АаА аааА аа А А аАаА!
А а аАа аААа аа!
А ААА Аааа АаАА
Аааа ААА аАаа аАаА АААа а
аА аАаа а
А аа
ААаа АА ААА аааА а АААА!
А а аАа аААа аа
аА Аааа ААА
аААа ААА АА аАа аа!
ааа аАаа аА Аааа аА АаА...
3
0
231
Стою
Я стою- переді мною
Людськії падають мости,
І вже ніхто не виживає,
Ніхто не може розцвісти.
А я стою, неначе Боже.
Мій погляд падає на них:
Зберегтись ніхто не може, на мене глянути не може.
Страждають всі від дій дурних.
Все ще стою, вже тягну руку-
Мене за палець покусали,
Що це за Пекло, що за мука?
Себе в омані повбивали.
Вже не стою- розчарування,
Сиджу на постілі тужу.
Були у мене сподівання...
Були у мене сподівання
Стосовно тих, з ким я дружу.
3
0
274
Тріп
Люди/людство- мій морфін.
Я витягаю їх з кишені
І, прямо так, з'їдаю з жмені,
І в очах стрибає дельфін.
Ось так я сам тамую спрагу-
Ту темінь, що росте в мені,
Тих демонів, що в голові;
Що серце те тримають в страху.
І ось, мій тріп- я весь темнію
І сум вже дихає за вухом,
Якого здавна вважав другом,
Мій власний розум ген марніє.
А я розтікся, мов на смертному лоні
Бо цього світу я не вартий.
Тоді ж беру пакет строкатий
І сиплю порошок в долоню.
4
0
308
План
Щось відбувається навколо:
Хтось навкруги танцює колом
*кволо*
Пусто всюди. Стоп! Зажди!
Це піснь усмішки й доброти!
*нещастя й брехоти*
І голову думки ласкають!
*терзають*
Усмішка й запах свіжих вітів,
*істеричний сміх*
В долонях букет гарних квітів-
*У гряблях* *пряник і батіг*
Люд на путь вірний наставляють.
І я щасливий, я готовий
Приймати виклик знову й знову.
Бо я люблю, любив, любити
Тебе коханням оповити.
*Людисьок за носи водити*
3
0
202
Хто ти?
Хто я?
Де я?
І навіщо?
Сім'ю не хочу покидать!
Просто йду, очима бачу:
Одна лиш пустіш, темний відчай.
І незнаю я навіщо.
Іноді з'явилися образи-
Світло у душі одразу.
Люди... Друзі!
Мої друзі!
Ми ж усі в одному крузі!
А... Ні вже...
Не визнають мене і я їх,
Та, все-одно іду, йдучи ногами крізь нічого.
І ніхто вже не хвилює, бо нікого я не знаю.
Вже 16 ніби є, проте пам'ятаю лише як звали, ніби...
Колись ці люди мене підштовхували любити; інтригували, цінували.
Але зараз я лиш думка, яка нікого не цікавить.
І просто йду, гадаю, щось хочу поміняти, зацікавити себе.
Проте, я лише ніхто – лиш думка тіла-шапіто...
5
0
323
