Глибоке пізнання
Дарина Дорогань
Дні стали тусклими, І ночі прохолоднішими. Дні стали коротшими І години все швидшими. ...Життя почало бурлити, Життя почало жити... Настрій став осіннім І десь забриньчала гітара, Мінорними своїми акордами Заграла Осінь спонтанно. Та мелодія окрилює всіх, А декого просто ламає. Кожен чує по-своєму, Кожен побачить тут своє. ...Люди починають думати, Люди починають мислити... Осінь заставляє згадати Де і коли згрішив ти, І на ранковому смутному ґанці Випити кави одним. І не ходити більше гуляти З друзями в місто за чаєм. Строгість навчає стриманості І в деякій мірі відлюдності. Осінь готує до фінішу, Фінішу, що є початком. Вона затримує хвилини Перед останнім вечірнім трамваєм.
2021-10-09 19:38:03
5
0
Інші вірші поета
Буду Можна. Ми були знайомі лише день Поряд
Інші поети
Lincevskaia_16_17
@Lincevskaia_16_17
Orchid 99
@Orchid99
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3090
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4515