Запах книжок

Дарина Дорогань

Люблю запах старих книжок, Коли так мало можна сказати. Легше просто закритись в кімнаті І водити пальцем по карті. Чому так важко вранці Вдихати вологе повітря в легені? А як же заспокоює аромат чаю, Коли дивишся у даль недалеку. *** Я йду містом і сподіваюсь Побачити когось знайомого в лице, Зупинитись і отак привітатись Під таким холодним осіннім дощем. Я справді чекаю на диво І виглядаю інколи надзвичайно щиро, Інколи, правда, вибиваюсь з колії, Через що замикаюсь і нікуди не хочу виходити. *** Мені справді тяжко ігнорити, Коли людина так часто пише, Тому краще в мережу не заходити, — Кажу я собі щогодинно. Та після кожного такого словечка, Забуваю про його існування. І на перше сповіщення з "тележки", Відключаю телефон від розетки. *** Уривки спогадів і сподівань Я для тебе відкрила сьогодні. Тепер гасне світло і кімната пуста, Де ж ділась та, яку ти шукав?

2021-11-29 21:32:10

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Стефанія Судомора

душевно 😍

Відповісти

2021-11-29 21:45:15

1

Дарина Дорогань

@Стефанія Судомора по-іншому не можу 🥺

Відповісти

2021-11-29 21:54:22

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11414

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

3908