ЧОМУ?

ніхто і ніколи

(18+)
злиття тіл у екстазі вершина буття чи лише початок? природа жартує над нами мільярди сперматозоїдів вмирають заради одного а ми живемо далі маленька смерть оргазму не вбиває, лише дражнить натякає на щось більше чому не вмираємо? бо життя - це серіал а секс - лише пілотна серія тіла сплітаються і розходяться немов планети на орбітах хіті гравітація жаги не відпускає еволюція-сучка хитра бестія дала нам насолоду як гачок щоб ми плодились, а не вмирали перший раз - репетиція вічності але завіса не падає і актори жадають ще, ще і ще може, справжня мудрість в тому, щоб жити трахаючись зі смертю, і не вмирати? p.s. чому люди не вмирають після першого сексу? комахи й павуки: раз трахнулись - кінець, а ми знов і знов, немов у танці. невже еволюція - жорстокий творець? чи, може, милосердна в цім романсі?

2024-08-28 00:28:08

1

0

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3702

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11235