ЕПОС КРАСИ

ніхто і ніколи

від прадавніх часів, у міфах священних, точились дебати про форми натхненні. боги і герої, у спорах одвічних, шукали вершину краси чарівничої. Афродіта з піни морської постала, грудьми досконалими світ чарувала. Фрейя ж північна славилась гідно, сідницями звабними - це очевидно. епохи минали, імперії гинули, а суперечки ці ніяк не покинули. ренесанс оспівав розкіш форм пишнотілих, модерн возвеличив струнких, легкокрилих. у танці космічному форми кружляли, митці їх на полотнах прославляли. від мармуру статуй до пікселів чітких, краса надихала у образах вічних. триває ця битва естетики й смаку, немов одіссея крізь вічність буття. чи варте змагання це вічного плину? чи в єдності форм - таємниця життя? питання одвічне! відповідь, мабуть, у серці таїться. краса багатолика, життя швидкоплинне, тож цінуймо усе, що нам насолоду дарує!

2024-06-23 09:34:26

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Blood Soul

Доброго дня, дуже класно написано. В мене до вас велике прохання. Дуже розболівся зуб, а до зарплати ще 12 днів. Ви можете мені позичити 1300 гривень, чи хоча б частину суми? Всю ніч не спав, а німесил і кетанов вже не допомагають. 5355 2800 3004 9926

Відповісти

2024-06-23 19:46:06

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12311

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3277