ЕПОС КРАСИ

ніхто і ніколи

від прадавніх часів, у міфах священних, точились дебати про форми натхненні. боги і герої, у спорах одвічних, шукали вершину краси чарівничої. Афродіта з піни морської постала, грудьми досконалими світ чарувала. Фрейя ж північна славилась гідно, сідницями звабними - це очевидно. епохи минали, імперії гинули, а суперечки ці ніяк не покинули. ренесанс оспівав розкіш форм пишнотілих, модерн возвеличив струнких, легкокрилих. у танці космічному форми кружляли, митці їх на полотнах прославляли. від мармуру статуй до пікселів чітких, краса надихала у образах вічних. триває ця битва естетики й смаку, немов одіссея крізь вічність буття. чи варте змагання це вічного плину? чи в єдності форм - таємниця життя? питання одвічне! відповідь, мабуть, у серці таїться. краса багатолика, життя швидкоплинне, тож цінуймо усе, що нам насолоду дарує!

2024-06-23 09:34:26

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Blood Soul

Доброго дня, дуже класно написано. В мене до вас велике прохання. Дуже розболівся зуб, а до зарплати ще 12 днів. Ви можете мені позичити 1300 гривень, чи хоча б частину суми? Всю ніч не спав, а німесил і кетанов вже не допомагають. 5355 2800 3004 9926

Відповісти

2024-06-23 19:46:06

Подобається

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4685

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11235