КОХАННЯ
(18+)
метро, людський потік шумить, читаю Буковскі, думки би остудить. навколо обличчя - сірі і втомлені, а в книзі - пристрасть, біль і життя оголене. дівчина сідає поруч, поглядом блукає, по рядках, що читаю, цікавістю куняє. "що це?" - питає, і я їй відповідаю: "кохання та біль, про те, як страждаємо." розмова тече, як підземна ріка, про любов говоримо - тема така слизька. "це лиш хімія мозку", - вона заявляє, а в погляді смуток глибокий ховає. "ні, - кажу, - це не просто тілесний каприз, не вигадка соціуму, не тваринний каприз. це сила, що вище підносить людину, єднає з небесним в святую годину". вона слухає, брову піднявши, скептично, а я продовжую, все більш патетично: "любов - це свобода, не злиття в одне, це прагнення до чогось, що в нас живе." виходимо з метро, крокуємо вдвох, горять слова мої, немов ароматний поро́х: "кохання долає егоїзму кайдани, робить нас кращими, гоїть всі рани". сміється вона: "гарні слова, та де суть?" я в очі дивлюсь: "в нас самих, тут як тут. згадай всі балади, картини, поеми, про кохання складені - одвічної теми". заходимо в БілеСухе, вино на столі, розмови, сміх і радість - все тут для душі. "любов - це дія, - кажу я, чарку допиваючи, - це жертовність, віддача, це серце безкрає." вона дивиться на мене, очі блищать, в них я бачу, як бар'єри її тріщать. "а як щодо сексу?" - питає грайливо, я відповідаю: "частина любові, можливо" ніч розкриває таємниці, світло ллється з небес, ми губимося в обіймах, зникає весь стрес. це не просто бажання - це глибина почуттів, танцюємо в ритмі, без меж і без слів. вранці, лежачи в обіймах, тихо шепочу: "бачиш, любов - це більше, ніж просто "хочу". це сила, що змінює нас і весь світ, це джерело творчості, це життя цвіт." тепер я знаю - любов не химера, не інстинкт якийсь, не соціальна херня. це сила творча, це дар небес, що підіймає нас до чудес. p.s. вигадана історія :(
метро, людський потік шумить, читаю Буковскі, думки би остудить. навколо обличчя - сірі і втомлені, а в книзі - пристрасть, біль і життя оголене. дівчина сідає поруч, поглядом блукає, по рядках, що читаю, цікавістю куняє. "що це?" - питає, і я їй відповідаю: "кохання та біль, про те, як страждаємо." розмова тече, як підземна ріка, про любов говоримо - тема така слизька. "це лиш хімія мозку", - вона заявляє, а в погляді смуток глибокий ховає. "ні, - кажу, - це не просто тілесний каприз, не вигадка соціуму, не тваринний каприз. це сила, що вище підносить людину, єднає з небесним в святую годину". вона слухає, брову піднявши, скептично, а я продовжую, все більш патетично: "любов - це свобода, не злиття в одне, це прагнення до чогось, що в нас живе." виходимо з метро, крокуємо вдвох, горять слова мої, немов ароматний поро́х: "кохання долає егоїзму кайдани, робить нас кращими, гоїть всі рани". сміється вона: "гарні слова, та де суть?" я в очі дивлюсь: "в нас самих, тут як тут. згадай всі балади, картини, поеми, про кохання складені - одвічної теми". заходимо в БілеСухе, вино на столі, розмови, сміх і радість - все тут для душі. "любов - це дія, - кажу я, чарку допиваючи, - це жертовність, віддача, це серце безкрає." вона дивиться на мене, очі блищать, в них я бачу, як бар'єри її тріщать. "а як щодо сексу?" - питає грайливо, я відповідаю: "частина любові, можливо" ніч розкриває таємниці, світло ллється з небес, ми губимося в обіймах, зникає весь стрес. це не просто бажання - це глибина почуттів, танцюємо в ритмі, без меж і без слів. вранці, лежачи в обіймах, тихо шепочу: "бачиш, любов - це більше, ніж просто "хочу". це сила, що змінює нас і весь світ, це джерело творчості, це життя цвіт." тепер я знаю - любов не химера, не інстинкт якийсь, не соціальна херня. це сила творча, це дар небес, що підіймає нас до чудес. p.s. вигадана історія :(
2024-08-30 22:47:23
2
0